Б.Виногродский. С Востока на Запад. - К.: София; М.: Гелиос, 2002. — 528 с. (п).

Якось один собі чоловік, що мешкав у Америці, окупованій Третім Рейхом та Японією, вирішив поворожити за І-Цзином, або ж Чжоу І, «Книгою Змін». І виявилося, що реальність, в якій він існує, — позірна. Насправді ж — у глибинній, істинній реальності — Другу світову виграли союзники…

Мабуть, ви упізнали виданий сорок років тому роман Філіпа К. Діка «Людина у Високому Замку» (не львівському!) — роман, в якому всі герої вимірюють, планують і усвідомлюють своє життя за саме «Книгою Змін», котра набуває воістину космічного значення. Мабуть, ви тримали в руках або принаймні бачили й саму цю книгу. Може, навіть звертались до її гексограм — зрештою, російський переклад з’явився ще 1960 року, час на це був… якщо вас не злякали упевнення перекладача в тому, що «розуміння деяких місць „Книги Змін“ досі завдає майже непоборних труднощів».

Аж ось «Софія» разом із московським «Геліосом» видають грубезний роман Броніслава Виногродського «Зі Сходу на Захід». «Відомий московський сінолог, лінгвіст і поет», як його рекомендує анотація (він же «танцюючий даос» та «майстер шляху чаю» — інформація з інтернету), вирішив поділитись із читачем своїм багатолітнім досвідом "вивчення, перекладу і практичного застосування «Книги Змін». І це ще не все (далі цитую мовою оригіналу): «Текст романа представляет собой максимально приближенную к внутреннему потоку сознания материю, полотно которой со сложным узором диалогов и монологов участвующих в них субличностей, завораживает своей многослойностью…» Бува й таке. Враження, ніби читаєш якусь неіснуючу книгу, пародійовану Пелевіним (пам’ятаєте початок «Чапаєва»? «Целью написания этого текста было не создание „литературного произведения“, а фиксация механических циклов сознания с целью окончательного излечения от так называемой внутренней жизни…»).

На жаль, анотація повністю адекватна тексту. Я — не великий прихильник Пелевіна та його буддизму для чайників, але «Чапаєв і Порожнеча» — це принаймні роман. А Виногродський пропонує…

«Главное ведь, бояться не надо. Смотри на пространство, а в нем только пустое пространство и есть… У пространства отсутствует то, что вмещает его пространство пустым. То, что вмещает пространство пространством, это и есть отсутствие, само отсутствие, как есть. Понял? А бояться не надо». Ні, не зрозумів, але боятись і справді не треба. Бо це — не найжахливіше. «…Гадательные и астрономические практики, которые можно также определить как информационно-хронологические техники психоаналитического прогнозирования энергетических состояний». Жахи? Ні, це теж не жахи. Може, незрозумілий китайський текст і треба, згідно з традицією, тлумачити незрозуміло. Може, потрібні навіть малюнки. подібні до наскельного живопису, з підписами на кшталт «А ЕЩЕ И НЕ ТАК» або «ПОЧТО?».

А ось це — жахи. «Действительно, где-то внутри (где оно, это внутри?) с отчетливой периодичностью поднимались волны, наверное, какого-то цикличного характера, и он снова и снова слышал внутри себя свой голос, который повторял ей одни и те же слова». Дуже погано. Не тому, що китайське, а тому, що намагається видати себе за російську прозу. За щось хоча б якимось боком причетне до літератури.

Це не лише невдача — це тенденція. Надто багато людей прагнуть здобути Давнє та Приховане Знання, як то кажуть, «жартома та граючись». А хіба попит не породжує пропонування? Ричард Бах, Пауло Коельо, Віктор Пелевін виставляють на продаж свої інтелектуальні страви, комусь подобається, і тоді з’являється довершена й остаточна форма товару — junk-food.

Втім, якщо ви розумієте, про що йдеться в І-цзин, і на вас справили враження циклічно-періодичні хвилі східно-західної думки, — у мене для вас приємна новина. В першому томі Виногродський опрацював лише чверть гексограм «Книги змін». Тож три книжки ще чекають на вас. Насолоджуйтесь.