Ярослав Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. - Л.: Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича, 2002. — 520 с. (п).

Монументальна праця (п’ятсот сторінок, великий формат, невеликий шрифт), яка буде повністю прочитана, мабуть, лише тими, для кого, власне, й призначена: істориками культури. Але нею можна й просто милуватись.

Тема монографії Ярослава Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» - водночас і дуже вузька (лише книговидання), і дуже широка (усе книговидання; самі лише його проблеми могли б становити предмет окремого дослідження). Насправді автор обмежив розгляд кінцем XVIII ст., наступні двісті років проминувши скоромовкою — втім, не втрачаючи компетентності викладу.

Для спеціаліста — це систематизація відомостей, розпорошених у сотнях джерел (детальна бібліографія додається). Для читача ж «звичайного» — зібрання фактів цікавих, а інколи й курйозних. (Але чи потрапить цей фоліант до того-таки «середнього читача»? Тираж не зазначено, але певно, що невеликий. Втім, «мав би за мороку полтавець наш читати про бароко, як щось таке й потрапило б йому», за словами поета. Лихо, певна річ, «полтавця», а не книжки Ісаєвича.)

Тож — факти. Дещо відоме та призабуте. Який «найстарший відомий нині витвір київських переписувачів»? Реймське Євангеліє.

Дещо несподіване. На кого посилається в своїх астрологічних передбаченнях Юрій Дрогобич, перший українець, чия книжка була надрукована? На багдадського астронома Аль-Бумазара. Щось тут є від Павича… Так само, як і в повідомленні про те, що засновником першої єврейської друкарні у Жовкві був уродженець Амстердаму. Тогочасна Європа була значно вужчою, ніж ми зазвичай уявляємо зараз.

Дещо потішне. Які статті наведені у першому київському календарі, на 1714-й рік? «О поведенії различних станов», «…Як лікарство приймати» тощо.

Відоме, але не в деталях. Вже наприкінці XVII ст. Лаврі було заборонено надсилати на продаж до Москви книжки «по тоя страны [Малороссии] наречию», але експортувати передруки російських видань дозволялося. Здогадайтеся, на який ринок Лаврі було вигідніше працювати. А ось відомості з часів ближчих: "Саме Бажан настояв, щоб хоча половина тиражу [УРЕ] вийшла українською мовою: інші «відповідальні» працівники погоджувалися лише на 30–40 відсотків".

Проте головною принадою для мене є не текст, хоч який цікавий, а ілюстрації до нього. Практично кожен другий аркуш містить малюнки, титульні сторінки, маргіналії — від Остромирова Євангелія до сучасних бібліографій. Будинок друкарні Києво-Печерської Лаври 1646 року (порівняйте з тим, що його оспівував Шевченко) і видавничий знак Івана Федорова (з коментарем). Величні інтер’єри, збережені для нас завдяки книжці «Ozdoba i obrona kraiow Ukrainskich» (1767) — і… о Боже, дівиця, що височить над Майданом Незалежності та до книговидання відношення навряд чи має. Але дівиця одна, а поліграфічних витворів минулих століть — сотні.

Читайте цю монографію чи гортайте її, мов художній альбом.

…Якими очима дивиться на свій рукопис давньоруський книжник, зображений на обкладинці!