Михайло Назаренко — Сiрiусцi в iмперських планах Москви
head
Филология
Philologia
Главная · Карта. Поиск · Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве» · Поэтика Аристотеля · Personalia ·
· Семинар «Третье литературоведение» · «Диалог. Карнавал. Хронотоп» · Филологическая библиотека · Евразийские первоисточники ·
· «Назировский архив» · Лента филологических новостей · Аккадизатор · Транслитер · TeX · О слове «Невменандр» ·
Филология. Лингвистика. Литературоведение
Михаил Назаренко

Михайло Назаренко — Сiрiусцi в iмперських планах Москви

Книжник-review. — 2003. — № 8. — C. 6–7.


Игорь Росоховатский. Ядовитые семена. - К.: Астарта, 2002. — 288 с. (о); Юрій Бедзик. Любов, Президент і парадигма космосу. - К.: Астарта, 2002. — 398 с. (п); Леонид Панасенко. Плач в комнате смеха. - Симферополь: Вариант, 2002. — 248 с. (п); Олег МІХАЛЬСЬКИЙ. Хома-зорельотчик. - Кн. 1. — К.: Три крапки, 2002. — 128 с. (о).

Отак живеш і не знаєш, що у світі коїться. Усі жаліються, що мало в Україні видається популярної літератури. І я досі жалівся. А в редакції мені й підкинули аж чотири свіженькі вітчизняні фантастичні книжки. А вже коли дізнався, що одну з них висунуто на Нобелівку…

Автор її — відомий фантаст радянських часів Ігор Росоховатський. На презентації роману «Отруйне сім’я» книжку хвалили Вадим Скуратівський та «викладачі й студенти Київських вузів», а представники видавництва «Астарта» тут-таки й оголосили про стокгольмські плани. Інформація з газети «Столиця».

А роман і справді цікавий. Попервах. Посередній, але цікавий. Поки залишається детективом з містичним відтінком. Поки читач не звертає уваги на дрібні епізоди, в яких Вища Істота спостерігає за тим, як «частицы мучались и стонали», в той час як «сью-мезоны били мимо цели. Лик человеческий затуманивался». Поки проходить повз увагу те, що роман написаний абсолютно мертвою мовою. «Презрительно-высокомерная улыбка растеклась по чернобровому лицу записного сердцееда…» (Уявили?!)

Але як тільки ті «с’ю-мезони» починають безпосередньо впливати на дію, як тільки звичайні герої радянського детективу починають замислюватись про високе («НООСФЕРА ЗАБОЛОЧЕНА»!), а Центр філософських досліджень за допомогою «гигантских аккумуляторов» посилає Богові листа… Жахи.

(А звідки це все бере початок? З вінниченкової «Сонячної машини». Прийоми бульварного роману впереміш з «коханням» та дилетантськими роздумами «про життя».)

І ще одна «астартівська» книжка — «Любов, Президент і парадигма космосу» Юрія Бедзика. Тут вже, даруйте, слова мене полишають. Можу лише цитувати.

«Сіріусців пригнічують імперські плани Москви». «Для жителів Севастополя давно не таємниця, що до їхнього героїчного міста останнім часом став виявляти пильну увагу й далекий Космос. Надто після тривалого перебування в Севастополі Президента України». Якого саме Президента? Дія відбувається 2002-го року, тож… «Твоя правда, доню, — зітхнула настоятелька, — пропадає світ. До гієни [sic!] вогненої хилиться. Скільки наш Президент не гукає людей: схаменіться! А люди ж… ну, не слухають його. Вже бач на нього з кілками лізуть. За добро його, за щирість кидають в його дім каменюками. Інший власть примінив би… а він…»

А ось і він, жаліється старому товаришеві: "Недавно я приймав одного журналіста… І він так добре сказав мені: «У вас гарячі руки і гаряче серце!» Ти знаєш, я мало не повірив йому, щирості його слів. Та, виходить, та щирість була нещирою. По якомусь часі він опублікував статтю, де назвав мене «кримінальним» політиком… Якби котрийсь із них, сміливих і велемудрих, провів у безсонні стільки ночей, як я! Іноді, повіриш, думаю собі: справді, нащо мені тягнути такого воза?"

Боюся, що це всерйоз…

Ще один радянський фантаст, Леонід Панасенко, видав збірку оповідань «Плач у кімнаті сміху». На обкладинці — двадцятилітньої давності хвала від самого Рея Бредбері. Не знаю, яке саме оповідання так сподобалося класику в 1982-му, але продукція 2002-го аж ніяк не тішить. «Душа Георга Вильгельма Фридриха Гегеля уютно растеклась по поверхности солнечной батареи орбитальной космической станции…» Це теж не жарт…

Окремо стоїть «Хома-зорельотчик» Олега Міхальського - містерія про «квантові злами», написана дитячими віршиками… «Тиск в вуха так пре, хоч кричи… та оговтавсь — / Продув собі носа як в шахтнім кесоні…»

От вже мені той Винниченко!