Михайло Назаренко — Голос Амосова
head
Филология
Philologia
Главная · Карта. Поиск · Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве» · Поэтика Аристотеля · Personalia ·
· Семинар «Третье литературоведение» · «Диалог. Карнавал. Хронотоп» · Филологическая библиотека · Евразийские первоисточники ·
· «Назировский архив» · Лента филологических новостей · Аккадизатор · Транслитер · TeX · О слове «Невменандр» ·
Филология. Лингвистика. Литературоведение
Михаил Назаренко

Михайло Назаренко — Голос Амосова

Книжник-review. — 2003. — № 4. — С. 15


Н.М.Амосов. Энциклопедия Амосова. – Донецк: Сталкер, 2002. – 464 с. (п).

Ми звикли казати, що видатних осіб в нас поціновують лише після їхньої смерті. Зазвичай так воно і є, але ось – довге і насичене життя шанованої людини. Життя-енциклопедія, короткий виклад якої становить одну книжку. Останню.

Ця книга і замислювалась як підбиття підсумків, внесення коректив, укладання приміток. А почалося все з того, що видавництво “Сталкер” запропонувало створити працю під назвою “Енциклопедія Амосова”. Ця ідея Амосова збентежила – він бо вважав себе дилетантом в усіх галузях, котрі його цікавили, окрім хірургії та кібернетики, звичайно. У передмові після слова “Енциклопедія” він поставив знак питання.

І все ж таки книжка з'явилась – підписана до друку у вересні 2001-го. За рік і три місяці до смерті автора.

Перед нами – не енциклопедія Амосова в тому сенсі, як ми говоримо про енциклопедію Брокгауза-Ефрона. Наголос треба поставити на прізвищі. Підзаголовок “Алгоритм здоров'я. Людина і суспільство” вказує напрям, у якому слід шукати істину.

Перед нами – те, що називають “загальною теорією усього”. Називають напівжартома, але слушно. “Здоров'я і щастя дитини” поряд з “Ідеологією для України”, “Подолання старості” – поряд з “Геополітикою”. Останній розділ, “Засадничі ідеї мого світогляду”, не лише зводить до купи все, про що йшлося раніше (раніше – власне кажучи, протягом всього життя), але й вказує, як саме цю книжку слід розуміти.

Перед нами – погляд на світ, цілісний і системний. Погляд однієї людини.

Амосов був людиною свого часу в усій повноті цього вислову. Радянською людиною. В нього немає сумнівів стосовно того, що черги й дефіцит були породжені “ажіотажним попитом”, а зовсім не нестачею товарів. Він переконаний, що наслідки Чорнобиля були не такими вже й серйозними, а “письменники й політикани” лише зробили мільйони людей невротиками. Він розчарувався у КПРС ще за часів свого депутатства (1962-79), але до кінця 1980-х вірив у соціалізм з людським обличчям. Сприйняв горбачовські віяння з ентузіазмом, впевнений, що “ніхто спеціально не розвалював Союз”, проте переконаний: “перебудова була проведена не лише бездарно, але й злочинно”.

Проте Амосов вмів бути не лише частиною свого часу, але й людиною, що цей час створювала. Про це свідчать його інститут та Відділ біологічної кібернетики, методика “тисячі рухів”...

А ще не менш важливі постскриптуми до раніше надрукованих статей, що увійшли до Енциклопедії, де Амосов визнає, в чому саме його методики не спрацьовують, розповідає, в чому переконався на власному досвіді. “Технический прием для засыпания... Постепенно расслабьте мышцы. Начинать нужно с лица... Тут и нужно научиться следить: уметь прослушать каждую часть тела, определить, насколько напряжены мышцы... Я бы не давал советов, если бы не научился и не испытал сам”. (І – тут-таки: “К сожалению, этот прием удается далеко не всегда”.)

Вміння бути з часом: “Живу активной жизнью: пользуюсь вниманием общества, даю интервью, пишу статьи и брошюры. Подключился к Интернет. Имею свою страницу”.

Поряд із цим – майже дитяча гордість своїм “інтелектуальним професорським кабінетом” і наявність серед подій, перерахованих в автобіографії, купівлі собаки – доберман-пінчера Чарі. “Она побудила меня бегать, чтобы рационально использовать время, отведенное для гуляния”.

Чим “Енциклопедія Амосова” справді схожа з іншими енциклопедіями – її можна відкрити на будь-якій сторінці, читати з будь-якого місця, і почути... Дивна річ: я бачив Амосова по телебаченню, але голос згадати не можу. І все ж – голос Амосова чутно зі сторінок, про що б не йшлося. Манера викладу – академічно-сухувата, проте з живими інтонаціями та стриманою самоіронією, з пристрастю до моделей і схем й розумінням того, що “чрезмерная концентрация активности (методами психотехники) на одной модели-мысли вредна для творчества”. З чітким усвідомленням того, що зроблено, що можна зробити і що навряд чи буде зроблено, – не лише в індивідуальному житті, але й у світі в цілому.

Передрікши собі ще три-шість років життя, Амосов залишається собою і в останніх рядках книги:

“Немного надеюсь на свой эксперимент по преодолению старости. И на хирургию – под занавес. Профессор Керфер обещал еще раз перешить сердечный клапан, если этот откажет. Почему нет? Эксперимент поможет дожить. Кроме того: смерть от операции – самая хорошая.

Впрочем – это несерьезный разговор. Остановлюсь”.

Ось і все.