Михайло Назаренко — Культура, яка смiється

М.БЕРЕГОВСКИЙ. Пуримшпили. — К.: Дух і Літера, 2001. — 648 с. (п)

Краще за всіх оцінять цю книгу гебраїсти, історики, музикознавці. Людина, яка пам’ятає три-чотири слова мовою ідиш (як і будь-який киянин) та не знає нотної грамоти, — що вона зможе побачити? Що зрозуміти?

Навіть коли не зрозуміє вповні, буде над чим поміркувати.

Монографія Мойсея Береговського «Пуримшпілі. Єврейські народні музично-театральні вистави» мала б вийти друком ще півстоліття тому; чи варто пояснювати, чому цього не сталося? Зв’язок часів: сьогодні ми читаємо книгу, що її автор почав писати по війні; матеріал зібрано ще в 1920–30-х роках — сотні фонографічних записів, зроблених ентузіастами; традиція вистав на свято Пурим сягає XV-XVI століть; і, звісно, початок початків — біблійна книга Есфірі…

Зв’язок часів, якого могло і не бути. Але не загинув у радянському таборі Мойсей Береговський, зберігся його рукопис, врятувались фонографічні валики, — врешті, всі записи були зроблені тоді, коли звичай пуримшпілів уже зникав, а після Голокосту про нього не було й кому згадувати.

Диво сталося. Книга існує.

«Доля М. Я. Береговського, — читаємо в передмові, — з одного боку унікальна, з іншого — така ж, як і в багатьох, що ділили з ним час і місце». Саме так: типова доля радянського єврея-інтелігента, вчителя, музикознавця. Який зустрів революцію в 15 років. Чий батько загинув у Бабиному Ярі. Хто не міг навіть виправдатись, коли його проголосили космополітом. Хто казав у в’язниці: «Я ні в чому не винен. Це якась жахлива помилка. Я буду скаржитись. Я до Сталіна дійду!». Хто після повернення днями й тижнями ходив до соцзабезу, аби отримати право на мізерну пенсію. Хто помер від раку в 69 років.

Той, хто створив п’ять томів «Єврейського музичного фольклору».

П’ятий — як кажуть спеціалісти, найважливіший, — перед нами.

Рівно через місяць після початку війни, 22 липня 1941 року, М.Береговський писав: "Зараз треба зайнятися чимось потрібним і необхідним для країни… а з голови не виходять мої «Пуримшпілі». Чи випадково це? Мабуть, ні. Так само, як не випадково у 30-ті роки звернувся до карнавального світу Рабле засланець Михайло Бахтін. Теорія великого й необмеженого Сміху, що звільнює від офіційної ідеологічної «серйозності», — може, це й утопія. Але чи не сказати — «остання надія»?

Ні, «Пуримшпілі» — не памфлет і не філософська праця, якою була книга Бахтіна. Але крізь необхідну риторику («Єврейський старовинний народний театр — це один із елементів боротьби народних мас із клерикальним гнобленням…») просвічує впевненість у тому, що звільнення — можливе. Бо театр — це ще й «боротьба людини із народу за право дихати вільніше».

Театр стверждує непереможність: історія Есфірі, яка врятувала свій народ від «генерала» Амана. Справедливість: суд Соломона. Смирення: Соломон позбавлений трону і мусить жебракувати, — але врешті все обертається на краще. Ангел зупиняє Авраама, коли той офірує Ісаака; Іаков дізнається, що його улюбленець Іосиф живий. Все буде добре, все буде як годиться.

Веселе змішання звичаїв, священного і непристойного (цього завжди не терпіли ортодокси). Змішання мов і культур — символ єврейської долі. «Король» Ахашверош «носить військовий мундир із золотими еполетами», Аман — «на боці шабля, на голові — трикутний капелюх. Носить окуляри». Змішання мов: посеред єврейського віршування натрапляємо на знайоме та рідне: «Мондрехай, до пана! — Ніколи. — Що ти робиш? — Штани латаю на шабес. — Мондрехай, до пана!» (По тому Мондрехай, головний блазень цієї вистави, заспівує зовсім не жартівливе: «Я — древо світу, а це мої діти…») Кат виголошує вирок на Соломоновому суді офіційною мовою: «Po ukazu jeho imperatorskoj velicestvo gosudar Solomon! Ax ty, baba durnaja… [Тебе присуджено] ruzjom zastrelic».

Культурологу цікаво, звідки пішли пуримшпілі, як вони вплинули на музичну культуру, чи не знайдеться їхніх слідів на картинах Рембрандта. Гебраїст отримає задоволення від фольклорних текстів (перекладів, на жаль, у книзі немає — лише посилання на збірку, де їх можна знайти. А шкода: твір, що починається «Тихо, ша, / Не дыша…», варто прочитати!). Мабуть, кожен фахівець — чи в нас, чи за кордоном, де ім’я М.Береговського відоме, — знайде щось цікаве для себе.

Вільна культура — культура, що сміється, — все ж таки перемагає. Врешті-решт. І це — один із небагатьох втішних уроків історії.