Михайло Назаренко — Люди, боги i я
head
Филология
Philologia
Главная · Карта. Поиск · Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве» · Поэтика Аристотеля · Personalia ·
· Семинар «Третье литературоведение» · «Диалог. Карнавал. Хронотоп» · Филологическая библиотека · Евразийские первоисточники ·
· «Назировский архив» · Лента филологических новостей · Аккадизатор · Транслитер · TeX · О слове «Невменандр» ·
Филология. Лингвистика. Литературоведение
Михаил Назаренко

Михайло Назаренко — Люди, боги i я

Книжник-review. — 2001. — № 22. — С. 3.


ОЛДИ. Г. Л. Одиссей, сын Лаэрта. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000–2001. — 416 + 384 с. (п)

Серед інших забавок англомовної літератури є й така, що зветься «shared worlds». Полягає вона ось у чому: відомий письменник створює світ, цілісний і дивний, а потім пропонує колегам описати пригоди, що в ньому відбуваються. А буває і так: автору набридає писати про той саме світ і тих саме героїв, і він дозволяє це робити іншим. Останнім часом подібні проекти з’явились і на російському ринку («Світ Волкодава» та ін.). Але цього разу нам пропонують щось дуже дивне…

Коли харківський письменник Генрі Лайон Олді (відомий також як Олег Ладиженський і Дмитро Громов) оголосив, що пише роман «Одиссей, син Лаерта», це повідомлення шанувальники сприйняли з ентузіазмом — але й із певними побоюваннями. Справа в тому, що на матеріалі античної міфології створена чи не найкраща — і, певно, найпопулярніша книга Олді «Герой має бути один» (1996). Повернення до вдало розробленого світу могло стати або новим злетом — або лише повторенням старих тем, ідей і прийомів. Коли ж стало відомо, що харків’янин Андрій Валентинов працює над романом про іншого героя Троянської війни, Діомеда, тобто зображує ті ж події з іншої точки зору, ажіотаж тільки збільшився.

Безперечно, «Одиссей» не є вповні самостійним твором — надто жорстко він пов’язаний з «Героєм», і деякі сюжетні лінії неможливо зрозуміти, якщо ви не читали попередньої книги. Але не є він і прямим продовженням. Головне ж — ця книга написана зовсім інакше: автори радикально змінили саму фактуру тексту. «Герой» був класичною трагедією; «Одиссей» став піснею. Поемою, якщо завгодно.

Олді не вперше будують прозовий твір за законами віршування; не вперше насичують оповідь поетичними фрагментами. Але тільки тепер таке поєднання виявилося органічним від початку до кінця. Лейтмотиви, повтори, асоціативне плетиво, метафоричні грона, переходи від монодії до хорового співу — все це досить жорстко організовано і, що важливо, не стає самоціллю. За цим стоїть тверда впевненість авторів: таку історію тільки так і можна розказати.

Власне, Олді зіткнулися з проблемою, яку має вирішити для себе кожен фантаст: як зробити достовірним неймовірне. Їм вдалося знайти власну формулу. Практично в кожній зі своїх зрілих робіт — і «Одиссей» не є виключенням — письменники ніби накопичують незвичайне, примножують сутності, не зважаючи на бритву Оккама; відверто грають з елементами різних культур. Але настає мить, коли гра припиняється. Залишається серйозна і вдумлива розмова про те, що справді важливо. Про людей. Про гідність і вірність. Боги і Доля, яким раз у раз протистоять персонажі Олді, — то лише символ не-людських в буквальному сенсі слова сил, які намагаються визначити наше життя.

Суто фантастичні образи, не дуже переконливі в «реалістичній» структурі «Діомеда» (не буває такого в нашому світі! не вірю!), в «Одиссеї» радше стають метафорами: «Кронів казан» — то війна, де молоді хлопці не старіють і вертаються звідти молодими, аж надто молодими і надто досвідченими… В інтерв’ю Олді не раз намагалися пояснити, що «Одиссей» є простою і, на жаль, актуальною історією про тих, кого посилають вмирати в ім’я чогось — і зовсім не важливо, чого саме. Історія повернення.

«Я вернусь» — ці слова Одиссей повторює, як замовляння. Весь роман — роздуми над тим, що ж означає «повертатися». Зберегти пам’ять? Зберегти дім, бо інакше немає вороття? Зберегти себе — бо на Ітаку може приплисти вже не чоловік Пенелопи і батько Телемаха, а бог, Одиссей-Дволикий? Слово «повернення» примножує смисли. Перший том — ніч перед відплиттям на Троянську війну: повернення до минулого, тих дев’ятнадцяти літ, що прожиті на Ітаці. Другий — ніч після вбивства женихів: сходження в Аїд пам’яті, примирення з самим собою і світом, символічні смерть і воскресіння.

Що ж означає — повертатись? Відповідь, яку знаходять Олді… ні, не Олді — Одиссей… Відповідь ця проста і жорстка водночас. Повертатись — означає любити. Любити — означає бути здатним на все, щоб захистити дорогих тобі людей. Вбивство з любові — парадокс? лицемірство? Олді вдалося показати людину, яка може таке зробити. Гомерівський герой був захищений від докорів сумління самою своєю епічною суттю… не кажучи вже про те, що слова «сумління» античність не знала. Олді ж зображують людину цілком сучасну, перенесену в класичні декорації — і змушують нас їй повірити. Проникнути в її світ, її Номос. Зрозуміти її мужність і підлість, любов і… любов, котра змушує вбивати друзів. Зрозуміти жах людини, яка може в будь-яку хвилину переступити рубіж і стати богом. Одиссей — не герой. Він сам відмовляється від такого звання. Він — лише людина. Лише?..

Рух думки для письменників важливіший за вірність «оригіналу». Протиріччя з поемами Гомера зростають на очах: перед нами — інша історія. Навіть коли Олді дотримуються традиційної канви, мотивації вчинків — сучасні. Інакше і бути не могло.

Роман має свої недоліки: перший том затягнутий, є невдалі метафори і звороти — на жаль, Олді цим нерідко грішать. Але «Одиссей, син Лаерта» — це спроба талановитих письменників зробити щось таке, чого вони не робили досі; спроба вдала — це краща книга Олді останніх років. І якщо читач пройде з лукавим царем Ітаки весь шлях — від дитячих ігор у війну до слів Пенелопи «Ти повернувся, рудий!» — він зрозуміє, що цей шлях пройдений недарма.