Михайло Назаренко — Темний вимiр реальностi
М.ЕЛІАДЕ. Мефістофель і андрогін. — К.: Основи, 2001. — 592 с. (о)
Почну з нарікань, щоб потім до них не повертатись. Видавництво «Основи» працює за звичаєм: друкує книжки, абсолютно необхідні для гуманітаріїв, але не дотримується при цьому елементарних норм.
Збірка Мірча Еліаде під інтригуючою назвою «Мефістофель і андрогін» не має ані передмови, ані покажчика імен, ані коментарю, ба навіть оглаву.
Передмову замінює анотація на вісім рядків, з якої випливає, що Еліаде — всесвітньо відомий вчений. Це, звичайно, добре, але як щодо його місця в сучасній науці? Щодо його ролі у вивченні міфів? Якщо ви такі цікаві, дивіться російське видання
Оглав тим більш необхідний, що книги Еліаде — це, власне, збірки статей, до того ж поділених на безліч дрібних розділів. В українському виданні через це практично неможливо орієнтуватись. Назв чотирьох книжок на титулі аж ніяк не вистачає.
Науковий коментар відсутній. Примітки перекладачів пояснюють лише іноземні вислови (В.Сахно і цього не робить) або такі поняття, без уявлення про які за книгу годі й братися: «десакралізований» чи «космогонія».
І нарешті — покажчики. Їх нема, але якби й були, то виглядали б дивно. Автор «Мефістофеля…» — блискучий ерудит, і конкурувати з ним в цьому відношенні важко. Проте словники й енциклопедії ніхто не відміняв. Перекладачі зробили все, що було в їхніх силах, але деякі транскрипції все одно викликають подив: Бетлегем (Вифлеєм — юдейська вимова в даному контексті ні до чого), Алдос Гакслі (Олдос), Елістер Кролі (Краулі), Гершом Схолем (Шолем) і — вінець творіння — славетний містик Jakob Bohme, який послідовно перетворюється на Боме, Бегме і Беме. Про таку дрібноту, як «таоїстський трактат» (даоїстський) і говорити не варто.
Та звернемося вже до самого тексту. Чотири книжки Еліаде, що склали цю грубу збірку, пропонують читачеві мандрівку, яку назвати можна лише запаморочливою. Нас проводять через десятки культур, до того ж огляд не є ані географічним, ані історичним. Еліаде розглядає властивості людського духу й еволюцію релігійного досліду, і факти, розпорошені в часі й просторі, дивним чином поєднуються в елегантному і досить міцному плетиві. Принадливо виглядають і дещо кокетливі зауваження Еліаде: «Я міг би ще і ще наводити цитати і, звісно, додати багато доречних прикладів…» «Ми не маємо наміру накидати на кількох сторінках порівняльний аналіз містики…» «Ми не маємо наміру викладати тут історію вчення про андрогіна в епоху Відродження, середньовіччя та в часи античності…» Наміру, звичайно, не маємо, але коли потреба…
Легкі переходи від шаманських практик до індійської містики. Відомий індійський фокус з мотузкою, що йде сторч до неба, спричиняє розвідку про Космічний Мотузок — з прикладами від «Іліади» до життєпису Будди.
Робиться все це настільки вишукано, що читач може спочатку не звернути увагу на методологію дослідження. Та Еліаде весь час пам’ятає про той кут зору, під яким він розглядає матеріал. Еліаде — історик релігій, а не богослов чи філософ. Він намагається аналізувати явища, а не інтерпретувати їх. Тим важливіші для тих, хто йтиме його шляхом, спеціальні методологічні розділи та зауваги. Тим цікавіші для читачів окремі рядки, в яких Еліаде висловлює свої переконання, а не теорії. Впевненість у тому, що паранормальні здібності шаманів реальні. Роздуми на тему ієрофанії: «Велика тайна полягає в тому, що священне проявилося», і "світ «говорить» символами". Чітке розуміння виклику ХХ століття: європейське суспільство має звільнитися від «прекрасної ізольованості», зустріч із «чужим» є неминучою, і від кожного з нас залежить, чи зможе ця зустріч стати діалогом. А діалог передбачає знання і розуміння співбесідника.
Еліаде якраз і намагається зіткнути — ні, познайомити! — культури, розділені роками і кілометрами. Один з його улюблених прийомів — запропонувати читачеві подивитись на власний (європейський, християнський) світ очима людини, яка належить до іншої традиції: «Спробуймо тепер розшифрувати тривогу сучасного світу за допомогою коду індійської філософії». Або: «Було б дуже цікаво порівняти це відчуття учня святого Серафима [Саровського] з розповіддю Арджуни з ХІ розділу
Це лише перша сходинка. Що буде далі — залежить від читача і від його бажання проникнути глибше. Чи зможе він «вийти за межі площини безпосереднього досвіду і відкрити темний вимір реальності»? Чи захоче розглянути явища сучасного світу з точки зору позачасової парадигми, матриці (один із головних концептів Еліаде)? Чи побачить, скажімо, коріння всіх форм політики у «відповідальності релігійного порядку»?
Еліаде пише про зв’язок історичної і духовної обумовленості людського буття. Про «уперте бажання людини вийти за межі часу й історії». Еліаде пише про вічність — і саме тому виявляється несподівано актуальним саме для нас і саме зараз. Анекдотичні випадки з глибоким змістом: релігійне повстання у Новій Гвінеї під гаслом «Ісус був папуасом»… оголошення незалежності республіки Конго, після якого всі роботи припинилися і мешканці сіл зняли дахи з будинків, аби предкам було легше сипати з неба золото… Легко провести паралелі, чи не так? А включити ці факти в систему духовного досвіду всього людства…
Для цього треба бути Еліаде.