Михайло Назаренко — Подвiйна експозицiя Булгакова
head
Филология
Philologia
Главная · Карта. Поиск · Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве» · Поэтика Аристотеля · Personalia ·
· Семинар «Третье литературоведение» · «Диалог. Карнавал. Хронотоп» · Филологическая библиотека · Евразийские первоисточники ·
· «Назировский архив» · Лента филологических новостей · Аккадизатор · Транслитер · TeX · О слове «Невменандр» ·
Филология. Лингвистика. Литературоведение
Михаил Назаренко

Михайло Назаренко — Подвiйна експозицiя Булгакова

Книжник-review. — 2001. — № 12. — С. 12.


ПЕТРОВСКИЙ. М. Мастер и Город. — К.: Дух і літера, 2001. — 367 с. (п)

На обкладинці книги аероплан заходить в піке над Андріївським узвозом. Три хрести на Голгофі. Змазані силуети. Київ і Єрусалим, поєднані в одному просторі, одному часі. Світ Михайла Булгакова.

Те, що Булгаков — «письменник із Києва», настільки відомо, що, начебто, не потребує уточнень. «Біла гвардія», «Київ-місто»… Хто ж не знає. Але це той випадок, коли серед очевидностей ховається найцікавіше і малознане. Як приклад наведу блискучу працю А.Смілянського «Михайло Булгаков у Художньому театрі», в якій міф, легенда, чутки… ні, не зникають, але повіряються історією.

Книга Мирона Петровського «Майстер і Місто. Київські контексти Михайла Булгакова» побудована інакше і виконує інші завдання. Це — не хроніка перших років життя письменника, не перелік усього, що він написав про Київ. Це — радше прогулянка, ніж монографія. Дарунок улюбленому місту — чи «улюбленому пеклу», як сказав Петровський в одному з інтерв’ю: «Настає час підбиття підсумків і повернення боргів місту, в якому минуло життя».

Автор дещо іронізує над звичаєм киян — екскурсоводів за покликанням і прихильників Булгакова за уподобанням — показувати, де саме відбувається дія «Білої гвардії». «Місто перегортається, немов сторінки булгаківського роману». Але ж не будемо забувати, що в романі Місто назване Києвом лише один раз, в офіційному гетьманському документі. А під час втечі Олексія й Ніколки міський простір ніби деформується, і завдяки цьому брати Турбіни рятуються дивом — в прямому сенсі слова… Як саме працює в книгах Булгакова «подвійна експозиція»? Як місто історичне перетворюється на Місто літературне? Більше того: як формується митець, основною темою якого стало Місто — це Місто? Довести щось тут майже неможливо: можна лише показати. І Петровський показує. Власне, вся його книга є своєрідним жестом (подивіться по-новому на ці добре відомі вам сторінки; пройдіть по цій вулиці). Тільки автор веде нас не туди, де ходять екскурсоводи. І звертає нашу увагу не на те. 

Він вказує на посередника між реальністю і текстом: місто культурне. Читати ці сторінки цікаво не лише тому, що Петровський наводить маловідомі факти: і добре знані відомості стають несподіваними, бо потрапляють в нову систему. Утворюють нові зв’язки.

Ось маршрут від славнозвісного будинку на Андріївському узвозі до Олександрівської гімназії; ось топографія Києва початку минулого століття; цитата зі статті Гоголя про вулицю, яка б поєднувала всі архітектурні стилі світу — шлях до гімназії якраз і є такою вулицею. А разом — роздуми про роль київського ландшафту в світогляді Булгакова, про погляд «з точки зору вічності». Єршалаїмський храм — й освітлена на Великдень Андріївська церква…

Прорізна вулиця, по якій Турбіна переслідували петлюрівці; Молодий театр, в якому Курбас поставив вертепне дійство. Вертепний характер має й дія «Днів Турбіних» (будинок в два поверхи!), тож не дивно, що відгуки критиків на цю п’єсу чи не дослівно повторюють слова Мандельштама про театр Курбаса…

Київська постановка «Царя Іудейського» К.Р. — і «розкішне» коментоване видання трагедії як незамінний посібник при створенні історії Пілата. І чи не з того ж джерела бере початок конструктивний принцип «Останніх днів»? П’єса про Христа без Христа, п’єса про Пушкіна без Пушкіна…

Київ — нагадує нам Петровський — це єдиний простір культури, в якому безліч внутрішніх перетинів. Деякі з яких очевидні, пошук інших вимагає від дослідника дотепності (в пушкінському сенсі слова — вміння поєднувати нібито далекі явища), треті ж можуть бути проведені лише з певними застереженнями. Слід віддати належне літературознавцю — застереження такі він робить, розрізняючи обгрунтовані теорії й гіпотези, які довести важко (але хотілося б).

Чи не в кожного дослідника, який виходить на рівень певних узагальнень, виникає спокуса заявити, що головною темою письменника Х було… Або навіть: митець писав тільки про… Петровський виділяє цілий комплекс тем, які організують булгаківську творчість і для кожної з них вказує київський генезис: Майстер, Чорт, Самозванець… Автор логічно і невимушено підводить нас до головного розділу книги: «Міф про місто й міфологічне містознавство». Перед нами — не більш, не менш — реконструйоване «Євангеліє від Михайла»: «Місто, яке було спочатку, врешті гине». Це щось більше, аніж просто робоча модель: це той кут зору, під яким вся творчість письменника набуває цілісності; це мета-тема, в яку органічно входять всі інші. Булгакова не можна уявити без його Міста; існування Міста неможливе після катастроф ХХ століття. Місто вічно гине, і письменник раз-у-раз описує те, що пережив. Картина дещо моторошна, але — реальна для кожного, хто ввійшов у булгаковський світ. Гине Місто Земне, але залишається непорушним Небесне.

…З працею Петровського, як визнає у передмові сам автор, склалася дещо парадоксальна ситуація. Книга з’явилася друком, коли з часу публікації окремих її розділів минуло понад десятиліття. Розпорошена в періодиці праця нарешті стала цілісною; але часткою булгакознавства вона є давно — і часткою, насмілюся додати, невід’ємною.