«Слово о полку Игореве»: Параллельный корпус переводов: Украинский перевод П. А. Кострубы

Украинский перевод П. А. Кострубы

Перевод на украинский язык Источник: Слово про Iгорiв похiд / Вступ., переклад i пояснення Петра Олександра Кострубы. Львiв, 1928.

1. Чи не добре було би нам, браття, почати на старий лад сумну повість про похід Ігорів, Ігоря Святославича?
2. А початися цій пісні за подіями цього часу, а не на зразок Боянових замислів.
3. Бо віщий Боzн, як хотів кому пісню творити, то носився білкою по деревах, сірим вовком по землі, сизим орлом по-під облаки.
4. Бо згадував повість про усобиці давніх часів: тоді пускав0 соколів на стадо лебедів. Котрий дігнав, той перше пісню співав – у честь старого Ярослава, хороброго Мстислава, що вбив Редедю перед касожськими полками [або-ж] красного Романа Святославича.
5. А то Боян, браття, не10 соколів пускав на стадо лебедів, але свої віщі пальці клав на живі струни; а вони самі князям славу рокотали.
6. А зачнемо, браття, цю пісню від старого Володимира – до теперішнього Ігоря, що (і) зміцнив волю [свою] завзяттям і підбадьорив мужністю свого серця,
7. [та] набравшися боєвого духа, повів свої хоробрі полки на половецьку землю – за землю руську .
8. Тоді Ігор глянув на ясне сонце – й побачив усе своє військо тінню від нього покрите .
9. І .сказав Ігор до своєї дружини:
10. «Браття і дружино! Краще нам порубаним бути, а ніж невільниками стати..
11. А сядьмо, браття, на своїх швидкихконей, – щоби побачити синійДон!
12. Запала князеві;в серцеохота добитися до великого Дону – і жадоба ця заступила йому пересторогу».
13. «Бо хочу» – каже– «зламати списана краю половецького поля; з іваміи, Русичі, хочу голову свою покласти, або-ж напитися шоломом із Дону .
14. «
Гей, Бояне – соловію давнього часу! Коли-б ти ці полки оспівав, скачучи, соловію, по дереві думок, літаючи умом по-під облаки, звиваючи„соловію, обидві частини цього часу, линучи у слід Трояна полями на гори!
15. Було співати пісню в честь Ігоря, того *Олега* внука:
16. «Не буря соколів несе крізь поля широкі, [то] стада галок летять ід великому Донові…».
17. Або-ж заспівати було, віщий. Бояне, Велесів унуче:
18. «Іржуть коні за Сулою, -звенить слава у Київі…».
Труби трублять в Новгороді, стають стягиу Путивлі; Ігор жде любого брата Всеволода:
19. І сказав йому Всеволод, Тур ярий:
20. «Єдиний брате, єдиний світеясний, ти Ігорю!
21. Сідлай, брате, ‘своїх швидких коней;
22. а мої (тобі)готові, осідлані наперед у Курську .
23. А мої (тобі) Куряне – вояки певні: під трубами повиті, під шоломами виколисані, кінцем списа викормлені;
24. дороги їм відомі, яруги знайомі, луки в них натягнені, сагайдаки .відчинені.
25. Самі-ж скачуть як сірі вовки в полі, шукаючи собі чести,’ а князеві сл.ави»
26. .
Вступив тоді Ігор князь у золоте стреми – і поїхав по чистому полі.
27. Сонце йому тьмою дорогу заступало .
28. Ніч, стогнучи йому грозою, побудила птахів . Свист повстав звіриний.
29. Підлетів Див, гукає поверх дерев, велить слухати землі незнаній: Волзі, і Поморю, і Посуллю, і Суро-жеві, і Корсуневі, – і тобі, бовване тьму-тороканський!
30. А Половці небитими шляхамипобігли до Дону великого: скриплять телігиопівночі„ як сполохані лебеді!
Веде Ігор військо до Дону.
31. Птаство по діброві чигає на його нещастя, вовки в ярах грозу підоймають, орли клекотом звірів на боєвище закликають, лисиці брешуть на червоні щити.
32. О земле руська, ти вже за горами!
33. – – –
34. [Ранком] світ-зорязапалала: туман поле покрив,
35. соловіїний щебіт заснув, галок гамір пробудився.
36. Русичі поля великі червоними щитами перегородили, шукаючи собі чести – а князеві слави.
37. У пятницю зранку потоптали поганіполки половецькі – і розсипавшися стрілами по полі захопили краснихдівчат половецьких, а з ними’золото, і шовки, й оксамітидорогії.
38. Одягами, нагортками й кожухами мости почали мостити на болотах і грузьких місцях – та всякими мережками половецькими.
39. Червоний стяг, біла хоругов, червоний бунчук, срібне ратище– хороброму Святославичу .
40. Дрімає в полі хоробрий Олегів рід; далеко залетів.
41. Не родився він на обиду ні соколові, ні кречетові, ні тобі, поганий Половчине!
42. Ґза тікає сірим вовком, Кончак слід йому править до великого Дону.
43. Другого дня дуже рано зорі кріваво світзаповідають.
44. Чорні тучі, з-над моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця, а в них сині блискавки мигочуть.
45. Бути громові великому, йти дощеві стрілами з Дону великого!
46. Тут копіям поламатися, тут шаблям зударятися об шоломи половецькі – на ріці на Каялі, у Дону великого!
47. О земле руська, ти вже за горами! .
48. От вітри, Стрибожі внуки, віють від морястрілами па хоробрі Ігореві полки.
49. Земля дуднить, ріки мутно пливуть, курява поля вкриває .
50. Стяги лопочуть. Половці йдуть від Дону й від моря –
51. і і зо всіх боків обступили руські полки.
52. Бісові дітикрикомполя перегородили – а хоробрі Русичі (перегородили) червоними щитами.
53. Яр-Туре Всеволоде! Стоїш на переді, кидаєш на воїв стрілами, гремиш мечами сталевими об шоломи.
54. Куди, Туре, скочиш, посвічуючи своїм золотим шоломом, там лежуть погані голови половецькі,
55. шоломи аварські, порубані тобою, Яр-Туре Всеволоде!
56. Не зважаючи на рани, дорогі браття, забувши за понести й достатки, город Чернигів, батьківський золотий престіл – і своєї любої дружини, красної Глібівни, кохання и пестощі!
57. Були віки Троянові, минулі роки Ярославові; були війни Олегові, Олега Святославича.
58. Той (бо) Олег мечем свари кував і стріли по землі сіяв.
59. Ступав у золоте стремя в городі Тьмуторокані,
60. а той звук чув давніш, великий Ярославів син,
61. Всеволод, а Володимир що ранку вуха затикав у Черни-гові.
62. Бориса-ж Вячеславича слава до смерти привела й на Канині зелене покривало [йому] простелила за обиду Олега, хороброго й молодого князя.
63. З тієї-ж Каяли Святополк повіз батька свого між угорськими кіньми до святої Софії, до Київа.
64. Тоді, за Олега Гориславича, сіялося тай поростало усобицями, пропадало доброДажбожого внука[і] при княжих незгодах віки скоротилися чоловікам .
65. Тоді по руській, землі зрідка погукували орачі, а часто ворони кракали, збираючисьлетіти на поживу.
66. Оттак було за тих воєн – але про таку битвуне чували. ..
Із ранку до вечера, з вечера до світу – летять стріли гартовані, гремлять шаблі об шоломи, тріщуть копії сталеві в незнаному полі, серед землі половецької.
67. Чорна земля під -копитами була кістьми посіяна, а кровю полита; тугою зійшло на руській землі .
68. Що мені шумить, що мені звенить
69. рано-вранці, перед зорями? – Ігор полки завертає, бо жаль йому любого брата Всеволода .
70. Билися день, билися другий: третього дня опівдні впали Ігореві стяги .
71. Ту розлучилисябрати– на березі бистрої Каяли.
72. Ту кровавого вина не стало;
73. ту пир докінчили хоробрі Русичі: сватів попоїли й самі полягли – за землю руську .
74. Никне трава від жалощів і дерево з туги до землі похилилося .
75. А вже, браття, невесела година настала: вже пустиня[нашу] силу покрила!
76. Журба настала у війську Дажбогового внука, дівою вступила на Троянову землю, плеснула лебединими крилами на синьому морі, над Доном; плескаючи сполохаладобрі часи .
77. Минулися бої князів проти поганих; бо сказали брат братові; «це моє –: і те моє також». І (почали князі на мале – «це велике» казати і самі на себе напасть кували.
78. А погані з усіх боків набігалиі з побідами на руську землю.
79. Гей, далеко зайшов сокіл, побиваючи птахів, – [аж] до моря!
80. А хороброго Ігоревого війська не воскресити
.
81. Кликнув за ним Карна –’ і Жля понісся по руській землі,
82. розкидаючи жар із поломяного рога.
Руські жінки заплакали, кажучи:
83. «Вженам своїх любих ладів ні гадкою згадати, ні думою здумати, ні очима оглядати; а золотом і сріблом ніраз не, потрясати».
84. Застогнав (бо), браття, Київ із туги, а Чернигів од напастей.
85. Туга розіллялася по руській землі, сум важкий тече серед землі руської.
86. А князі самі на себе напасть кували,
87. а погані (самі) з побідами набігали на руську землю, брали дань по білці від двору .
88. Боті два хоробрі Святославичи, Ігор і Всеволод, розбудили незгодою лож, що її приспав був грозою батько їх Святослав, грізний, великий князь київський .
89. Присмирив був своїми сильними полками і сталевими мечами; наступив на половецьку землю, притоптав гори й яруги, схвилював ріки й озера, висушив потоки й болота . Поганого-ж Кобяка як вихор вирвав із луку моря, з між залчзних, великих, полків половецьких. І впав Кобяк у городі [у] Київі, у гридниці Святославовій.
90. Ту Німці й Венеціяне, ту. Греки й Морава співають славу Святославові, ясаліють Ігоря, що затопив добро, руського золота насипав на дні Каяли, половецької ріки .
91. Тут Ігор князь висів із золотого сідла.
92. – – –
93. А Святослав трівожний сон видів
94. у Київі на горах: «Цеї ночі, з вечера, вкривали ви мене», – каже – «чорним покривалом на тисовому ліжку;
95. черпали мені синє вино, з отрутою змішане;
96. порожніми сагайдаками степовиків поганих великий жемчуг мені сипали на груди і
97. голубилиМене. Вже дошки [були] без сволока в мойому золотоверхому теремі .
98. Всю ніч від вечера бісові ворони крякали
99. коло Пліснеськана оболонні, побивали гадюк із яру й несли їх ід синьому морю».
100. І сказали бояре князеві:
101. «Туга, княже, ум твій полонила;
102. бо-ж два соколи злетіли з золотого батьківського стола, [щоби] добитися города Тьмутороканя, або напитися шоломом із Дону. [Та] вже підтято соколам крильця шаблями поганих, а самих [їх] заковано в залізні пута.
103. І темно стало в той день: два сонця померкли, оба стовпи багряні погасли, – і з ними два молоді місяці, *Олег і Святослав*, заснувалися тьмою.
104. На ріці на Каялі тьма світ покрила, –
105. по руській землі простерлися Половці, як стадо пардів, (і) в морі затопили і велике зухвальство піддали Хинові.
106. Вже піднялася хула на славу,
107. вже вдарило горе на волю,
108. вже кинувся Див на землю;.
109. і вже красні Готські дівчата заспівали на березі синього моря: подзвонюючи руським золотом, величають часи Вусовій леліють помсту за Шарукана .
110. А ми вже, дружина, жадні весело-сти «.
111. Тоді великий Святослав зронив золотеслово, зі слізьми змішане, і сказав:
112. «0 братанки мої, Ігорю і Всеволоде! Ранови почали половецьку землю мечами побивати, а собі слави шукати! Та безславного ви подвигу довершили, бо-ж без слави пролляли кров погану.
113. Ваші хоробрі, серця у твердійсталі заковані і в завзятті гартовані.
114. Шо-ж це ви вчинили моїй срібній сивині!
115. А [вже] не виджу [з вами] волости могутнього й багатого, з численним військом, брата мойого, Ярослава, з чернигівськими вельможами, з Могутами, і з Татранами, і з Шельбірами, і з Топчаками, і з Ревугами, і з Ольбірами; а вони-ж без щитів, з [самими] ножами, [боєвим] окликом полки побіджують, подзвонюючи в прадідівську славу..
116. Але ви сказали: «Зважмося самі: [і] майбутню славу самі захопимо – і давньою самі поділимося!
117. «А чи: дивно [би], браття„ старому помолодіти?
118. Коли сокіл випіриться, високо ПОбиває птахів, не дасть свого гнізда в обидуі
119. Та от лихо: від князів мені немає допомоги.
120. Перевелися добрі часи:
121. під Римом кри-чуть під шаблями половецькими, а Володимир під ранами;
122. туга й сум Глібовому синові!»
123. Великий княже Всеволоде! Не думкою тобі перелетіти здалеку, поберегти золотого батьківського стола!.
124. Бо ти можеш Волгу веслами розкропити, а Дон вичерпати шоломами.
125. Коли би ти [тут] був, то була би невільниця по ногаті, а невільник по різані.
126. Бо [й] по сухому ти можеш стріляти живими самострілами– сміливими Глібовими синами .
127. Ти буйний Рюриче й Давиде!Не ваші-ж то золочені шоломи плавали у крові?
128. Не ваша-ж дружина рикає як тури, ранені гартованими шаблями в незнайомому полі?
129. Вступіть, панове, в золоті стремена за наругу цього часу, за руську землю, за рани Ігореві, буйного Святославича! .
130. Галицький Осмомисле-Ярославе!). Високо сидиш на свойому злотокованому престолі, підперши угорські горисвоїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши Дунаєві ворота, кидаючи тягарікрізь облаки, судячи суди до Дунаю.
131. Пострах від тебе по земляхпливе; відчинюеш Київу ворота, стріляєш з батьківського стола султанів за землями.
132. Стріляй, володарю, Кончака, поганого кощія– за руську землю, за рани Ігореві, буйного Святославича!
133. А ти, буйний Романе і Мстиславе! . Смілива гадка зносить ваш ум на діло.
134. Високо ти плаваєш на діло, відважно, як сокіл ширяючи на вітрах, хотячи птаство перемогти в буйности.
135. Бо залізні в нас попруги під латинськими шоломами; задрожала від них земля, і багато країн: Хинова, Литва, Ятвяги, Деремела списи свої покидали й голови склонили під тії мечі сталеві.
136. Але [тобі] вже, княже Ігорю, померк світ сонця, і дерево не з добра листя зронило.
137. По Росі й по Сулі городи поділено, тай Ігоревого хороброго полку не воскресити!
138. Дон тебе, княже, кличе – і зве князів до побіди.
139. Ольговичі, князі хоробрі, готові до бою
140. Інґварю і Всеволоде– і всі три Мстислав вичіне будьякого гнізда шестокрильці!Чи-ж не побідним жеребом ви волости дістали?
141. Де-ж [тепер] ваші золоті шоломи і списи ляцькіі щити?
142. Загородіть Полю ворота своїми гострими стрілами – за землю руську, за рани Ігореві, буйного Святославича!
143. А вже Сула не тече срібною струєю до го-рода Переяслава – і Двина-: болотом тече тим грізним Полочанам під .криком поганих .
144. Один лише Ізяслав, син Василька, подзвонив своїми гострими мечами об литовські шоломи, побивславу діда свойого Всесла-ва, і сам, побитий литовськими мечами, схопив її на ложе
145. [і] сказав [до себе]:
146. «Дружину твою, княже, Птаство крилами вкрило, а звірі кров полизали».
147. Не було там ні брата Брячислава, ні другого – Всеволода; сам-один ізронив жемчужну душу з хороброго тіла, крізь золотий нашийник
148. . Ослаблими голосами трублять’ труби городенські; веселість замовкла.
149. Ярославе, і всі Всеславові внуки! Похиліть ви свої стяги, поховайте пощерблені мечі!
150. Вже ви вискочили з дідівської слави:
151. бо ви своїми коромолами почали наводити поганих на руську землю, на добро Всеслава!
152. Ізза вашої незгоди, прийшло насилля з боку землі половецької!
У семий вік Троянів
153. кинув Всеслав жереб за любу йому дівчину.
154. Заперся клюками, сів на коня, (і) скочив до города Київа й торкнувся списом золотого київського стола.
155. Скочив від них лютим звіром: опівночі з Білгороду повиснув ув імлі синій, –
156. а над ранком, подзвонивши таранами, відчинив брами Новгороду – розбив славу Ярослава .
157. Скочив вовком до Немигиз Дудуток . На Немизі стелять снопи головами, молотять ціпами сталевими, на тоці життя складають, віють душу від тіла .
158. На Немизі кріваві береги не добром засіяно – засіяно кістьми руських синів.
159. Всеслав князь людей судив, князям городи роздавав, – а сам у ночі вовком бігав: із Ки-ва до пірнів добігав до Тьмутороканя, великому Хорсовівовком перебігав дорогу.
160. Йому в Полоцьку у святої Софії на утреню рано в дзвони подзвонили, а він [вже] в Київі чув [той] дзвін .
161. Та хоч і віща душа [була] у сміливому тілі, то часто біду терпіла.
162. Йому-ж і віщий Боян, мудрий, колись приспівку зложив:
163. «Ні хитрому, ні меткому, .ні як птах меткому – суду божого не минути».
164. Ой, стогнати руській землі, згадавши давній час і давніх князів!
165. Того старого Володимирагоді було пригвоздити до київських гір;
166. і Істяги його нині стали [одні] Рюрикові, а другі Давидові– тай нарізно їм бунчуки віють! .
167. Співають списи на Дунаю;
168. чується голос Ярославни . Зозулею самотна ранком голосить:
169. «Полечу» – каже – «зозулею понад Дунай,
170. замочу рукав бобровий у ріці Каялі,
171. обітру князеві кріваві його рани на спаленому його тілі!».
172. Ярославна рано плаче на заборолів Путивлі, кажучи:
173. «Гей вітре, вітрило! Чому, пане, так сильно вієш?
174. Чому носиш на своїх невтомних крильцях хинівськістріли на мого лади воїв?
175. Мало-ж тобі віяти в горі, під облаками, носити кораблі на синьому морі?
176. Чому, пане, розвіяв ти мої радощі по тирсі?».
177. Ярославна рано плаче в Путивлі городі на заборолі, кажучи:
178. «Гей Дніпре-Славуто! Пробив Тій камяні гори крізь землю половецьку!
179. Носив ти на собі Святославові кораблі до Кобякового війська».
180. Принеси [-ж], пане, мойого ладу до мене, щоб, не слала я ‘д ньому сліз на море ранком!»
181. Ярославна рано плаче на заборолі в Путивлі, кажучи:
182. «Світле і тресвітле Сонце! Всім ти (є) тепле і красне;
183. чому[:ж] ти, панепростер свої гарячі лучі. на ладових воїв, в полі безводному спрагою їм луки зігнув, заткав їм сагайдаки тугою?».
184. Плеснуло море опівночі: мряка йде стовпами – князеві Ігорю Бог указує дорогу з половецької землі на руську землю, до батьківського стола золотого.
185. Погасли ввечері зорі. Ігор спить – Ігор не спить, Ігор думкою поля мірить – від великого Дону до малого Донця.
186. Кінь!– опівночі свиснув Овлур за рікою . Велить князеві розуміти: князеві Ігорю не бути [тут у полоні]. Кликнув .
187. Стукнула земля, зашуміла трава, заколихалися вежі половецькі.
188. А князь Ігор скочив горностаєм у трощу й гоголем білим на воду; кинувся на швидкого коня –.
189. і скочив із нього босим вовком,
190. тай побіг до лугу Донця . І полетів соколом під хмарами, бючи гусей і лебедів на сніданок і на обіїд і на вечерю.
191. Коли Ігор соколом летів, тоді Влурвовком біг, струшуючи собою студену росу. Бо загнали своїх швидких коней.
192. Донець каже:
193. «Княже Ігорю! Немало тобі слави, а Кончакові досади, а руській землі радощів».
194. Ігор каже:
195. «Гей, Донче! Немало [й] тобі слави, що носив, князя на хвилях, що стеливйому зелену траву на своїх срібних берегах, що вкривавйого теплою імлою в тіні зелених дерев,
196. що стерігйого гоголем на воді, чайками на струях, черняддюна вітрах.
197. Не так, каже, ріка Стугна : худу маючи струю, пожерши чужі ручаї й течи, поширена при уйстю, молодому князеві Ростиславові замкнула Дніпро .
198. На темномуберезі голосить мати Ростиславова по юнаку князеві Ростиславу: «
199. Посумніли цвіти від жалоби н дерева з тугою до землі похилилися…».
200. То не сороки заскреготали, [то] у слід Ігореві їде Ґза з Кончаком .
201. Ворони тоді, не;крякали, галки замовкли, сороки не скреготали,
202. лише повзали по лозах. Жовни стукотом шлях до ріки показують, соловейки веселими піснями світ заповідають .
203. Каже Ґза до Кончака:
204. «Коли сокіл до’ гнізда летить, сокільча розстріляємо своїми золоченими стрілами».
205. Каже Кончак до Ґзи:
206. «Коли ‘сокіл до гнізда летить, а ми сокільча спутаємо, красною дівчиною». .
207. І каже Ґза до Кончака:
208. «Якщо його спутаємо красною дівчиною, [то] нам [не] буде ні сокільця, ні (нам) красної дівчини: то зачнуть нас птахи бити в. полі половецькому».
209. Казав Боян і Ходина, Святославові співаки давніх часів Ярослава, любимці князя Олега :
210. «Тяжко тобі голові без пліч,зле тобітілові без голови»; [так і] руській землі без Ігоря.
211. Світить уже сонце на небі – князь Ігор у руській землі.
212. Дівчата співають на Дунаю, вються голоси через море до Київа.
213. Ігор по Боричеві їде до святої Богородиці Пирогощоі .
214. Країни раді, городи веселі!
215. Проспівавши пісню старим князям, далі й молодим[би] співати :
216. «Слава Ігореві Свя-тославичу, Яр-Турові Всеволоду, Володимирові Ігоревичу!
217. Здорові, князі і дружино, що за христіян воюєте полки поганії
218. Слава князям і дружині!Амінь .

Ссылка

Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:

Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.