Украинский перевод А. Коваленко
Перевод на украинский язык
Источник: Слово о полку Ігоревім. Поетичний переспів Олексія Коваленка. Днепропетровск: Дніпропетровське книжкове видавництво, 1960.
- 1. Не гаразд же ж було б, браття,
Складом бранних оповідань,
Як велось у давнину,
Розпочати пісню слави
Нам про сина Святослава,
Князя Ігоря, війну? - 2. Так почнеться ж хай наш спів
Не з Боянових задумів,
А з повісток наших днів. - 3. Боян віщий тільки здума
Кому пісню заспівати,
А вже думка по деревах
Шуга білкою в гіллі,
Сірим вовком по землі,
То орлом вона полине
Сизокрилим аж під хмари. - 4. І згада він перекази
Стародавньої години,
Усобиці, свари,
Й князям славу як співали,
І на стадо лебедів
Пустить десять соколів.
Й тільки сокіл до лебідки
Котрої торкнеться,
Лебідка та перша
Піснею озветься
Ярославові старому,
То Хороброму Мстиславу,
Що зарізав він Редедю
Пред косозькими полками,
То Красному Романові
Заспіває славу. - 5. Ні, не десять соколів
Й не на стадо лебедів
Боян, браття ж, то пускає:
На живі спада він струни
Своїми віщими перстами,
А вже струни ті рокочуть
Князям славу сами. - 6. Почнемо ж ми пісню, браття,
З Володимира старого
До Ігоря ще живого,
Що своєю потугою
Розум укріпивши
Й одвагою серця
Свого погостривши, - 7. Був вже готовий до січі, –
Смерті на бранному полі
Сміливо глянути в вічі.
І військо повів він – дружини,
Хоробрі полки свої гожі
За Руськую землю
В Половецькії землі ворожі. - 8. Тоді Ігор підвів очі
До сонця ясного
Й бачить: все вже його військо
Тьмою вкрилося од нього. - 9. Й мовив Ігор до дружини:
- 10. «Браття й товариство,
Порубаним краще бути,
Ніж бути в полоні! - 11. А сядемо, браття,
На швидкії свої коні,
На швидкії коні сядем,
Та на синій Дон поглянем!» - 12. Полонило ум князеві
Велике бажання –
Спити Дону великого,
Й заступила йому заздрість
Лихе віщування: - 13. «Хочу, – каже, – кінець поля
В землі Половецькій
Списа приломити,
Хочу з вами, русичами,
Свою голову зложити,
Хоч шоломом Дону спити!» - 14. О Бояне, соловію
Сивої давнини,
Якби то ти защебетав
Про оці полки дружини,
Пурхаючи, соловейку,
По древу думками,
Умом вгорі літаючи
Попід небесами,
Давню славу звиваючи
З славою новою,
Стрибаючи в гори
Через поля широкії
Трояна тропою. - 15. Було б того онукові
Ігореві почать спів: - 16. То не буря-гроза
За широкі поля
Соколів занесла –
Галич біжить табунами,
Краю немає їх гону!
До великого Дону біжать. - 17. А чи може б нам, Бояне,
Велесів онуче,
Отак було б заспівать: - 18. За Сулою іржуть коні,
У Києві слава дзвонить…
Ладнаються в похід
В Новограді труби грають,
У Путивлі стяги мають:
То милого Всеволода,
Брата, Ігор дожидає. - 19. І Всеволод, тур сміливий,
Йому промовляє: - 20. «Один, брате, ти у мене,
Один, ясний світе,
Обидва ми, брате, –
Святослава діти. - 21. Сідлай, сідлай, брате,
Швидкі свої коні, - 22. Мої ж тобі перед Курськом
Вже осідлані, готові. - 23. А мої тобі куряни –
Воїни бувалі:
Під трубами сповивані,
Під шоломом колихані,
Кінцем списа годовані, - 24. Шляхи їм відомі
І яри знайомі.
У них луки натягнені,
Сагайдаки розв’язані
І нагострені шаблі. - 25. Собі честі шукаючи,
А князеві слави, –
Гуляють полями
Сірими вовками». - 26. Тоді Ігор в золотеє
Стремено ступає,
Чистим полем проїжджає. - 27. Жому сонце путь-дорогу
Заступає тьмою; - 28. Ніч крик птиці розбудила,
Стогнучи грозою;
Зворушилася звірина; - 29. Знявся Див, гукає
Вище древа, чужі землі
Слухать заставляє:
Волгу, Корсунь і Помор’є,
Посулля й Сурожжє,
І тебе, болване,
У Тмуторокані. - 30. Біжать половці погані
К великому Дону
Без второваних шляхів.
Кричать гарби опівночі,
Мов ячання наляканих
Лебединих табунів.
Веде Ігор к Дону вої, - 31. А на дубах птиця
Сидить, жде його недолі;
Вовки у проваллях
Сумно завивають;
Орли клекотом на кості
Звірину скликають;
На щити червоні
Звідусіль лисиці
Брешуть чередою. - 32. О Руськая земле,
Вже ти за горою!.. - 33. Довго, довго ніч чорніє –
- 34. Хоч десь зориночка б єдина!.
Туман наліг на поля - 35. Й замерла пісня солов’їна,
Вороння прокинувсь гомін. - 36. А широкії поля
Все русичів сили,
Собі честі шукаючи,
А князеві слави,
Скрізь червоними щитами
Перегородили. - 37. У п’ятницю на світанні
Половецькії погані
полки потоптали,
Розлетілись-розсипались
Стрілами по полю,
Дівчат красних половецьких
Забираючи в неволю.
Брали з ними паволоки
На коні швидкії,
І золото й оксамити
Брали дорогії; - 38. Кереями, покровами
Й кожухами
Там уже мости
Мостить начинали,
Різні ж взори половецькі
У місцевостях багнистих,
В болотах топтали. - 39. І червоне знамено,
І білая корогва,
І бунчук червоний,
І держално із срібла –
Хороброму Ігореві,
Святослава сину. - 40. Олегове гніздо в полі
Подрімать присіло.
Ой далеко, хоробреє,
Б’ючи птицю, к морю
Воно залетіло!.. - 41. Не родилось воно на світ
На обиду-муку
Ні соколу, ні кречету,
Ані тобі поганому,
Половчине, чорний круку. - 42. Сірим вовком біжить Кзак,
Путь до Дону великого
Йому вказує Кончак. - 43. Лиховісні ознаки
Другого дня раним-рано
Про світання сповіщають
Кривавії зорі; - 44. Чорні хмари-тучі
Устали на морі –
Йдуть прикрить чотири сонця,
А в їх блискавиці
Трепещуться сині. - 45. Бути, бути нині
Великому грому,
Йти дощеві стріловому
З великого Дону. - 46. Отут списам приломитись,
Отут шаблям пощербитись –
Коло Дону великого,
Над Каялою-рікою! - 47. О Руськая земле!
Чи вже ж ти не за горою? - 48. Ось на Ігоря полки
Повіяли з моря
Стрілами Стрибожі
Онуки-вітри. - 49. Земля стогне, ріки
Течуть мутно навкруги,
Поля криють порохи - 50. Й чути гомін прапорів:
То ж половці наступають
І од моря, і од Дону – - 51. Із усіх країв
Полки руські облягають. - 52. Починається другий бій Ось бісові діти
Криком-голосами
Поля огласили,
А хоробрі русичі їм
Степ червоними щитами
Перегородили. - 53. Смілий туре Всеволоде,
Стоїш ти на брані,
Прискаєш стрілами
На полки погані,
Гримиш об шоломи
Стальними мечами. - 54. Куди, княже, ти проскочиш,
Де шоломом ти своїм
Заблискочеш золотим,
Там погані половецькі
Лежать голови рядами, - 55. А шоломи аварськії
Порубані, потрощені,
Буй-туре, тобою
Стальними шаблями. - 56. Що тому ті рани,
Дорогії браття,
Хто забув-покинув
І почот, і шани,
І життя, і град Чернігів,
І стіл отчий золотий,
Все покинув, молодий, –
Й свою милую дружину,
Її ласки і привіти –
Красну Глібівну покинув! - 57. Були віки Троянові,
Збігли й літа Ярослава,
Одгули й бої Олега,
Сина Святослава: - 58. Той Олег мечем
Крамолу кував,
Стрілами землю засівав. - 59. Ще він в граді Тмуторкані
Стає в стремінь золотий, - 60. А вже дзвін той чує
Київський великий
Ярослав старий. - 61. Й Володимир Всеволодів
Дзвін той добре знає:
У Чернігові щоранку
Вуха затикає. - 62. Привела та слава
На суд і Бориса,
Сина Вячеслава,
І послала на Канині
За Олегову обиду
Зеленую паполому
Хороброму князю,
Князю молодому. - 63. І Святополк отця свого
Між угорських іноходців
Із Каяли тої
Велів взяти в Київ, в церкву
Софії святої. - 64. За Олега Гориславця
Отоді часи були:
Усобиці сіялися,
Колосилися, росли.
Даждьбожого внука
Життя погибало,
В міжусобній княжій боротьбі
Уменшались людям віку дні. - 65. Тоді ратай в землі Руській
Де-не-де озветься,
Одно тільки гайвороння,
Паюючи трупи,
Кричить, було, в’ється.
А галки вже по-свойому
Лопочуть-джеркочуть,
Коли на поживу
Полетіти хочуть. - 66. Ігореве військо зазнає поразки Це за тих полків чинилось,
У ті січі-бої…
Та ніколи ще десь січі
Не було такої.
Од зарання до смеркання,
А з вечора до світання
Летять стріли гартовані;
Наче громи, об шоломи
Гримлять шаблі-блискавиці,
Списів тріщить криця. - 67. Кругом – землі Половецькі
І степ-чужаниця…
Земля чорна засіяна
Попід копитами
Білими кістками,
Засіяна, збита
І кров’ю полита, –
Зійшла тугою, жалями
По Руській землі. - 68. Що мені шумить,
Що мені дзвенить - 69. Сьогодні так рано –
Ще перед зорями?
Полки Ігор завертає:
Шкода йому, шкода
Брата Всеволода. - 70. Бились день і другий бились
А на третю днину
Стяги Ігоря упали - 71. В обідню годину.
Розлучилися тут браття
На березі річки –
Бистрої Каяли. - 72. Вина, трунку кривавого
Тут уже нестало… - 73. Хоробрії русичі
Отут бенкет-учту
Вже до краю довели:
Сватів упоїли
Та за Руську землю й сами,
Хоробрії, полягли… - 74. Схилилися трави –
Поникли в журбі,
І древо з тугою
Приклонилося к землі… - 75. Ой вже ж, браття, та година
Смутна наступила:
Вже пустиня силу вкрила. - 76. В силах внука Даждьбожого
Обида устала
І на землю Троянову
Дівчиною стала;
Лебединими крилами
На синьому морі,
Край Дону плеснула
І, плещучи, щасливії
Часи сполохнула. - 77. У боротьбі з поганими
Між князями нема ладу:
«І се – моє, і те – моє» –
Говорить брат брату.
Й стали князі річ малу
Великою звати.
І самі на себе
Крамолу кували, - 78. А погани на Руськую землю
Переможно набігали. - 79. Ой далеко зайшов сокіл
До моря птиць бити! - 80. А хоробрий полк Ігоря
Вже не воскресити… - 81. За ним Карна закричала
Й Желя застрибала
По Руській землі, - 82. З огненного рога
Мечучи огні.
Жони руські заридали,
Вимовляючи словами: - 83. «Ой уже ж нам своїх милих
Ні мислями не змислити,
Ні здумать думками,
Ні очима їм зоріти;
А золотом й сріблом
Вже нам не дзвеніти». - 84. А застогнав, браття Київ,
Застогнав тугою,
Чернігів – бідою: - 85. Розлилися в землі Руській,
Розлились жалі,
І тече печаль велика
Серед Руської землі. - 86. Кувались на себе
Змови-заговори
Самими ж князями. - 87. А погани сами
На Руськую землю
Беззахисну набігали,
Плюндрували-грабували,
Й по білиці з двору
Податок здирали. - 88. Розкотилась слава:
Князі Ігор і Всеволод,
Сини смілі Святослава,
Поган розбудили,
Що їх, було, вже приспав
Їх отець – великий, грізний
Князь київський Святослав, - 89. Приголубивши своїми
Дужими полками
Й стальними мечами;
Вступивши в землю Половецьку,
Яри й могили потоптав,
Озера й ріки сколотив,
Струмки й болота осушив;
А Кобяка поганого
Там великий Святослав
З луки моря, з половецьких
Великих залізних полків,
Наче вихор, ухватив.
І впав Кобяк аж в Києві-
граді, у столиці,
В Святославовій гридниці. - 90. Тут і німці, і венедці,
Греки і морава –
Співають славу Святослава.
І про князя, про Ігоря
Тут з смутком згадали,
Як потопив добро-скарби
Він на дні Каяли,
Як ту річку половецьку
Руським злотом насипали, - 91. Як там Ігор пересів
З сідла золотого
В сідло для рабів… - 92. Забороли-вали
Повив смуток в містах
І радість поникла в сльозах. - 93. А Святослав у Києві
Предивний сон бачить: - 94. «На горах цієї ночі,
Ізвечора наче,
Мене чорним покривалом
На кроваті тисовій - 95. Погани вкривали,
Й вином синім частували
З домішкою трути, - 96. І мені на груди
Із порожніх сагайдаків
Половців поганих
Буйні перли висипали, - 97. Й мене милували;
Й дошки неначе без князька
У моєму теремові
Злотоверхім стали; - 98. Та звечора, всю ніченьку
Круки сірії кричали - 99. На плесненських околицях –
Із хащів Кисані
Летіли без краю,
Я ж зослати їх на сине
Море не здолаю». - 100. І боярство князю
Слово проронило: - 101. «Уже, княже, ум твій
Горе полонило. - 102. Се ж два соколи злетіло
Із отчого золотого столу
Пошукати Тмуторканя,
Хоч шоломом спити Дону.
Вже погани соколам тим
Крила зборкали шаблями,
А самих їх залізними
Скрутили цепами, - 103. Вже ж недаром три дні тому
Удень було смеркло:
Два ж сонця померкло,
Й багряні стовпи два
Погасли обидва,
Й два місяці молоді –
Олег з Святославом –
Тією добою,
Повившися тьмою,
В море опустились, - 104. А через те поганії
Ще зухваліші зробились.
Вже закрила світ темрява
На Каялі, на ріці: - 105. Гніздом пардів розбіглися
В землі Руській половці. - 106. Уже й над хвалою
Неслава злетіла: - 107. – – –
- 108. То ж на березі, над морем
Красних дівчат готських
Пісня задзвеніла:
Руським золотом там дзвонять
Й часи Буса в піснях славлять,
Леліючи помсту,
Помсту Шарукана. - 109. См. фрамент 108
- 110. Ми ж, дружина, так жадали
Тих веселощів-забав!..» - 111. Тоді великий Святослав
Зронив слово золоте,
Змішане з сльозами: - 112. «Всеволоде й ти, Ігорю,
О мої сини!
Рано землю Половецьку
Почали ви сами,
Собі слави шукаючи,
Скородить мечами.
Тільки, князі, ви без слави
Поганих побили
І без слави поганою
Кров’ю землю червонили. - 113. Серця ваші хоробрії,
В добрім гарті десь ковані,
У одвазі гартовані, - 114. Що ж зробили ви мені,
Моїй срібній сивизні?! - 115. Із землями брата
Не бачу мого я –
Багатого, могучого
Ярослава-многовоя:
З вельможами з Чернігова,
З татранами й могутами,
З шельбирами й ревугами,
З ольберами й топчаками.
А ці ж не з щитами –
З захалявними ножами,
Полки гуком одним гонять,
В славу прадідівську дзвонять. - 116. Ви сказали: «Мужаймося!
Славу перед нами
Ми візьмемо сами,
А тоді ще й минулую
Поділимо з вами. - 117. Чи то диво, як старий
Стає, браття, молодий? - 118. Коли линя сокіл,
Звисока він птицю б’є, –
Гніздо своє обидити
Не дозволя, не дає. - 119. Та от зло де: допомоги
Я не маю між князями. - 120. Видно, часи веселії
Внівець обернулись:
То ж під половців шаблями
Крики розітнулись - 121. У Римові. Володимир
Під ранами. - 122. Жаль.
Глібовому сину
Туга і печаль». - 123. О великий Всеволоде!
Не подумав, княже, й ти
Іздалека прилетіть
Престол отчий золотий
Поглядіть-постерегти!.. - 124. Волгу, княже, розкропив ти б
Тільки веслами одними,
А Дон вилив ти б самими
Шоломами золотими! - 125. Якби був тоді ти
На тім полі брані,
Була б бранка по ногаті,
Бранець – по різані. - 126. Ти стріляти, княже, можеш
Живими стрілами:
Князя Гліба огненними
Смілими синами. - 127. Гей, буй-Рюриче й Давиде!
Чи не ви ж то в січі-бої
Шоломами золотими
Плавали по крові? - 128. Чи не ваша ж то хоробра
Дружина, як тури,
З криці ранені шаблями,
Реве дикими полями? - 129. Уступіть в злоті стремена,
Володарі ясні,
За обиди сьогочасні!
Гей же на погани
За Руськую землю,
За Ігоря, хороброго
Сина Святослава,
Та за його рани! - 130. О Галицький Осмомисле,
Княже Ярославе!
Ти високо угорі
Сидиш на своєму
Злотокованім столі,
Гори Угорські підперши;
Ти залізними полками
Путь королеві заступив
Й Дунаю брами зачинив,
Метаючи, княже,
Через хмари тягарами,
Суди рядиш до Дунаю; - 131. Скрізь грози твої,
Всіма сторонами
Течуть по землі;
Одчиняєш ти Києву
Золотії брами;
Ти стріляєш із отчого
Золотого столу - 132. Десь за землями султани,
Кончака ти поганого,
Ти отого кощія
Стріляй, княже-пане,
За Руськую землю,
За Ігоря, хороброго
Сина Святослава,
Та за його рани! - 133. А ти, буй-Романе,
Й ти, княже Мстиславе!
Мисль хоробра носить дух ваш
На подвиг, до слави. - 134. І високо й сміло
Пливеш ти на діло,
У повітрі ширяючи,
Тільки сокіл так летить,
Намагаючись в одвазі
Птицю одоліть. - 135. Чи ж не вам, богатирям,
Криють груди й криють скроні
Під литовців шоломами
Залізнії броні,
Що од їх тріщить земля
І народи многі:
Деремела й хінова,
І ятвяги, і литва;
І половці ж вам під ноги
Списи свої покидали
Й під гартовані мечі вам
Свої голови склоняли? - 136. Уже, княже, Ігореві
Сонце світу уменшило,
І лист древо поронило - 137. Не з добра ж то, неспроста:
І по Росі й по Сулі –
Скрізь поділено міста.
А хоробрий полк Ігоря
Вже не воскресить… - 138. Кличе, княже, тебе Дон
Й зове князів до побіди. - 139. Олегові ж діти,
Хоробрії князі,
На брань вспіли прилетіти. - 140. Гей, Інгварю й Всеволоде,
І Мстиславенки всі три!
Не плохого ж ви гнізда,
Шестикрильці-соколи.
У щасливій, переможній
Січі, в бої-боротьбі
Здобували ви, князі,
Землі-волості собі, – - 141. Де ж злоті ваші шоломи
Й списи ляськії з щитами? - 142. Зачиніть поганим брами,
Загородіть їх своїми
Гострими стрілами!
Гей же на погани
За Руськую землю,
За Ігоря, хороброго
Сина Святослава,
Та за його рани! - 143. Вже й Сула струмками срібла
Не тече до града,
До Переяслава,
І Двина болотом ллється
До тих грізних полочанів
Під криком поганів. - 144. Один тільки Ізяслав той,
Син Васильків, між князями
Об литовськії шоломи
Подзвонив своїми
Гострими мечами –
Приголубив славу
Свому дідові Всеславу,
А самого литовськії
Приголубили мечі
Під червоними щитами,
На скривавленій траві,
Наче мила на постелі, - 145. Такими словами:
- 146. «Вже дружину твою, княже,
Птиці крильми повкривали,
А кров звірі полизали». - 147. Не було там, шкода,
Ані брата Брячислава,
Ні другого Всеволода:
Один душу перловую
З хороброго зронив тіла
Крізь золоте ожерілля. - 148. Розмовонька посмутніла…
Поникло весілля,
Склонилось к землі.
Музика труб городенських –
Смуток, жалі. - 149. Ярославе, Ярославе,
Всі внуки Всеслава!
Свої стяги уже спустіть,
Й пощерблені мечі в бої
Уже, князі, в піхви вложіть, - 150. Бо ви уже вискочили
З слави дідівської. - 151. Ви крамолами своїми
На Руськую землю,
На насліддя Всеславове - 152. Поган водить стали,
Тим од земель половецьких
І насильства їй настали.
В сьомім віці Трояновім - 153. Всеслав жереб кинув
Про любу дівчину. - 154. Він, хитрістю оконившись,
У Київ метнувся
Й списом столу київського
Злотого торкнувся. - 155. А од їх він лютим звіром
Стрибати пустився,
А впівночі й з Білгорода
З туманом повився. - 156. Ледве ж ранок усміхнувся
В рожевім наряді,
Всеслав брами одчинив -
Уже й в Новограді:
Розбив славу Ярослава - 157. І, як вовк неначе,
Вже з Дудуток до Немиги
Пробігає-скаче.
На Немизі снопи стелять
Та все головами,
А молотять їх стальними
Із криці ціпами,
На току життя складають –
З тіла душу одвівають. - 158. А на річці на Немизі
Кривавії береги
Засіяні навкруги
Не пшеницями-житами –
Засіяні синів руських
Білими кістками. - 159. Всеслав удень людей судить,
Князям гради наділяє,
А сам вночі вовком
Простори верстає:
Із Києва в Тмуторокань
До півнів доскочить,
Вовком Хорсу великому
Стежку перескочить. - 160. Йому дзвонять у Полоцьку,
У святій Софії
До утрені рано
Дзвони голоснії,
А він уже у Києві
Той благовіст чує. - 161. Але й віщая душа
І в хоробрім навіть тілі
Біди не минує. - 162. От тому то й Боян віщий,
Він, премудрий, знав –
Перше всього приспівку
Таку промовляв: - 163. «Ні хитрому, ні швидкому,
Як птиця прудка, –
Не минуть нікому
Божого суда». - 164. О, стогнати землі Руській,
Згадавши події
Тих перших часів
І перших князів. - 165. Не можна вчинити:
Володимира старого
У Києві до гори –
Ні, не пригвоздити!.. - 166. Того нині й стало:
І у Рюрика й Давида
Є і стяги, є й полки,
А тільки вже нарізно
Мають їхні бунчуки… - 167. Списи співають на Дунаї.
Грає вранішня зоря. - 168. Ярославни голос чути –
Зозулею незнаною
Квилить-плаче, промовля: - 169. «Полечу я, – вимовляє, –
Зозулею по Дунаю,
Я у річці, у Каялі - 170. Омочу рукав бебряний
Й на могучім князя тілі - 171. Обітру криваві рани».
- 172. В Путивлі-граді на стіні
Ярославна квилить-плаче
Раним-рано на зорі: - 173. «О вітре, вітрило!
Чому, владарю крилатий,
Дуже вієш по землі? - 174. На легкім своїм крилі
Нащо носиш, господине,
Стріли ханськії на військо
Моєї дружини? - 175. Тобі мало було віять
Попід хмарами вгорі
І на морі, на синьому
Колихати кораблі? - 176. Чому ж мої веселощі
Ти розвіяв, господине,
По траві, по ковилі?» - 177. В Путивлі-граді над валами
Ярославна квилить-плаче,
Вимовля словами: - 178. «Славутичу Дніпре!
Знаю:
Пробив гори кам’яні ти
В половецькім краю, - 179. На загони Кобякові
Святославові гойдав
Ти насади-кораблі… - 180. Молю я, благаю:
Мого милого мені
Принеси ти, пригойдай,
Дніпре-господине,
Щоб до його на зорі
Я не слала, молода,
Сліз на море синє». - 181. Ранок. Схід в огні.
Ярославна, чути, плаче
В Путивлі граді на стіні: - 182. «Пресвітлеє сонце ясне!
Усім же ти, сонце,
І тепле і красне, - 183. Чому ж промінь свій гарячий
Простер, господине,
Ти на вої-товариство
Моєї дружини
І у полі безводному
Їхні луки спріг жагою
Й сагайдаки-стрілешниці
Заткнув їм тугою?» - 184. Грає море опівночі,
Дощі з туманами ідуть:
В Руську землю до отчого
Столу золотого
Бог Ігорю вказує путь. - 185. Зорі звечора погасли;
Береться к півночі,
А князь Ігор то заплющить,
То розплющить очі:
В мислях мірить поля без кінця
Од великого Дону
до малого Дінця. - 186. Кінь… Північна доба…
Овлур свиснув за рікою –
Князю звістку носила.
«Князя Ігоря нема!» - 187. Земля затрусилась,
Трава зашуміла:
Половецькая сторожа
Скрізь залопотіла… - 188. А князь Ігор вже скакає
В очерети горностаєм,
Білим гоголем – на воду, - 189. На коня впада швидкого,
Босим вовком стриба з його – - 190. Все до дугу Дінця лине.
Ігор, наче сокіл,
Під туманами летів,
Б’ючи на снідання,
На обід і на вечерю
То гусей, то лебедів. - 191. Коли Ігор пролітав
Соколоньком білим,
Тоді Овлур пробігав
Вовком босим сірим;
Холодную росу
Трусили-збивали,
Бо коні швидкії
Свої перегнали. - 192. См. фрагмент 201
- 193. См. фрагмент 202
- 194. – – –
- 195. «Ігорю княже, –
Донець промовляє, –
І слава, і честь, і шаноба –
Все, княже, тобі,
А Кончаку – злоба,
Смуток, досада, жалі,
А веселощі – Руській землі». - 196. – – –
- 197. «Донче, – Ігор промовляє, –
І тобі немало слави,
Що гойдав мене на хвилях,
Слав зелені трави
На берегах своїх срібних,
Та теплими туманами
Одягав мене ти,
Та із древа зеленого
Розбивав намети, - 198. Стеріг гоголем на водах,
На струмках – чайками,
Згори – дикими качками». - 199. «Не така та, – каже Ігор, –
Ріка Стугна: було мало
Води їй своєї, –
Чужі струми зжерла
І на кущах струги
Затерла й втопила, –
Ростиславу молодому
Дніпро зачинила.
На березі темнім - 200. Плаче мати Ростислава:
Її сина молодого,
Князя Ростислава,
Немає живого…» - 201. Схилилися квіти –
Поникли в журбі,
І древо з тугою
Склонилось к землі… - 202. Не сороки то скрекочуть –
Понад Ігоря слідом
Їздить Кзак із Кончаком. - 203. Кончакові каже Кзак:
- 204. «Летить сокіл до гнізда,
Соколича сами
Розстріляємо своїми
Злотими стрілами». - 205. – – –
- 206. «Нехай сокіл в гніздо лине, –
Кончак Кзаку каже, –
Ми красною дівчиною
Соколича звяжем». - 207. – – –
- 208. «Як красною дівчиною, –
Кзак Кончаку каже, –
Соколича звяжем,
Не стане в нас соколича
І дівчини ми Красної
Не будемо мати,
Й стануть в полі половецькім
Тоді й птиці нас клювати». - 209. Ще колись то Боян віщий,
Піснотворець часів давніх,
Князів Святослава,
І Олега, й Ярослава,
Бувало, говорить: - 210. «Без пліч тяжко голові
Й без голови плечам горе» –
Отак без Ігоря
І Руській землі. - 211. Світиться сонце вгорі,
Ігор князь – в Руській землі. - 212. На Дунаєві дівчата
Співають, сміються –
Аж до Києва пісні їх
Через море в’ються. - 213. Поворіт Ігоря
Іде Ігор Боричевим
По схилі крутому
До святої Пирогощі,
До божого дому,
Богородиці оселі. - 214. Радуються землі
І гради веселі. - 215. Проспівали пісню
Ми князям старим,
А тепер ще заспіваєм
Славу молодим: - 216. Слава Ігорю Святославенку!
І буй-турові Всеволодові –
Слава!
Й Володимиру, сину Ігоря, – - 217. Хай будуть здорові
І князі й дружина,
Що за мир хрещений
Поганії полки била! - 218. Князям і дружині –
Слава!
Амінь.
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.