Украинский перевод Л. Гребинки
Перевод на украинский язык
Источник: Гребінка Л. Радість Чорноземна: Поезії, переклади. К.: Дніпро, 1990. С. 100125
- 1. Чи не гоже було б нам,браття,
Почати старими словами
Трудної повісті
Про похід Ігорів,
Ігоря Святославича? - 2. Початися ж тій пісні
З бувальщини сього часу,
А не по замислу Бояновому. - 3. Боян-бо віщий,
Як хотів кому пісню творити,
То розбігався мислію подреву
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами. - 4. Споминав-бо він, кажуть,
Давніх часів усобиці
Та й пускав десять соколів
На стадо лебідок:
Котру вони доганяли,
Та перша й пісню співала –
Старому Ярославу,
Хороброму Мстиславу,
Що зарубав Редедю передполками
касозькими,
Красному Романові
Святославичу. - 5. Боян той, браття,
Не десять соколів
На стадо лебідок пускав,
А свої віщії персти
На живії струни накладав,
І вони самі князям
Славу рокотали. - 6. Почнім же, браття,
Повість отсю
Од старого Володимира
До нинішнього Ігоря,
Що, стягнувши розум снагоюсвоєю
І нагостривши серце своємужністю, - 7. Сповнився ратнього духу
Та й навів свої хоробріполки
На землю Половецьку
За землю Руську. - 8. Тоді Ігор глянув на світлесонце
І бачить – од нього тьмою
Всі його вої прикриті. - 9. І рече Ігор дружині своїй:
- 10. «Браття і дружино!
Лучче-бо нам потятими бути,
Ніж полоненими стати. - 11. А всядьмо, браття,
На свої борзі коні
Та й поглядім синьогоДону!» - 12. Спала на розум князеві хіть
Спробувати Дону великого,
І жадоба йому знаменозаступила. - 13. «Хочу-бо, – рече, – свійспис приломити
Кінець поля Половецького
З вами, русичі!
Хочу голову свою положити
Або ж напитися
Шоломом Дону!» - 14. О Бояне,
Соловію старого часу!
Якби-то ти сі походиощебетав,
Скачучи солов’єм по древумислі,
Летючи умом попід хмари,
Звиваючи славу обабіч сьогочасу,
Рищучи в тропу Троянову
Через поля та на гори! - 15. Співати б так пісню Ігореві,
Того Олега внукові: - 16. «Не буря соколи занесла
Через поля широкії –
Галичі зграї линуть
K Дону великому..» - 17. Або заспіваймо так, Бояневіщий,
Велесів унуче: - 18. «Коні іржуть за Сулою,
Дзвенить слава в Києві,
Труби трублять в Новгороді,
Стоять стяги вПутивлі».
Ігор жде
Милого брата Всеволода. - 19. І рече йому
Буй-тур Всеволод: - 20. «Один у мене брат, одинсвіт світлий
Ти, Ігорю!
Обидва єсьмо Святославичі. - 21. Сідлай же, брате,
Свої борзі коні, - 22. А мої вже готові,
Ще поперед Курськомосідлані. - 23. А мої ті куряни –
Досвідчені кметі:
Під трубами повиті,
На шоломах леліяні,
Вістрям списа годовані! - 24. Дороги їм відомі,
Яруги їм знайомі;
Луки в них напружені,
Сайдаки отворені,
Шаблі нагострені, - 25. Самі скачуть,
Мов ті сірі вовки в полі,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави!» - 26. Тоді ступив Ігор-князь
В золоте стремено
І поїхав по чистому полю. - 27. Сонце йому тьмою путьзаступило,
- 28. Ніч, стогнучи йому грозою,птаство збудила,
Свист звіриний над степомвстав. - 29. Див кличе на версі древа,
Велить послухати
Землям незнаним –
І Волзі,
І Помор’ю,
І Посуллю,
І Сурожу,
І Корсуню,
І тобі, тьмутороканськийбовване! - 30. А половці
Неторованими дорогами
Побігли
K Дону великому:
Скриплять їх вози ополуночі,
Мов ті лебеді розпуджені.
Ігор к Дону вої веде. - 31. А вже птиці пасуть його бідипо дібровах,
Вовки грозу йому грозять пояругах,
Орли клекотом на кості звіразовуть,
Лисиці брешуть на червоніщити. - 32. О Руська земле,
Вже ти за горою єси! - 33. Довго стоїть морок ночі.
- 34. Зоря світ запала.
Мла поля покрила. - 35. Щебет солов’їний ущух,
Гомін галичий збудився. - 36. Русичі поля просторії
Червоними щитамиперегородили,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави. - 37. Спозарання у п’ятницю
Потоптали русичі
Поганії полки половецькі
І, розсипавшись стрілами пополю,
Умчали краснії дівкиполовецькі,
А з ними золото,
І паволоки,
І дорогі оксамити. - 38. Покривалами, опанчами, йкожухами,
І всякими узороччямиполовецькими
По болотах та по багнищах
Стали хмости мостити. - 39. Червоний стяг –
Біла хоругов,
Червона чолка –
Срібне ратище
Смілому Святославичу! - 40. Дрімле в полі
Олегове
Хоробре гніздо.
Далеко залетіло! - 41. Не було воно на обидупороджене
Ні соколу
Ні кречету,
Ні тобі, чорний вороне,
Поганий половчине! - 42. Гза біжить сірим вовком;
Кончак йому слід править
K Дону великому. - 43. Другого дня вельми рано
Кривавії зорі світповідають, - 44. Чорнії тучі з моря йдуть,
Хочуть прикрити чотирисонця,
А в них тріпочуть синіблискавиці. - 45. Бути грому
Великому!
Іти дощу
Стрілами
З-над Дону великого! - 46. Отут списам поломитися,
Отут шаблям пощербитися
О шоломи половецькії
На ріці на Каялі,
Край Дону великого! - 47. О Руська земле,
Вже ти за горою єси! - 48. Ось і вітри, Стрибожі внуки,
Віють з моря стрілами
На хоробрі полки Ігореві. - 49. Земля гуде,
Ріки мутно течуть,
Порох поля покриває, - 50. Тільки стяги гомонять.
Половці йдуть
Од Дону
Й од моря, - 51. З усіх сторін
Руські полки обступивши. - 52. Діти бісові кликом
Поля перегородили,
А хоробрі русичіперегородили
Червоними щитами. - 53. Яр-туре Всеволоде!
Стоїш ти на бойовищі,
Прищеш стрілами
На вої ворожі,
Гримиш о шоломи
Мечами харалужними! - 54. Куди тур поскочить,
Своїм золотим шоломомпосвічуючи,
Там уже лежать
Погані голови половецькії! - 55. Шоломи оварські
Шаблями гартованимипощеплені
Од тебе,
Яр-туре Всеволоде! - 56. Яких ран берегтись йому,браття,
Забувши і почесті, і життя,
І город Чернігів,
І отній золотий стіл,
І своєї милої любки,
Красної Глібовни
Звичаї та обичаї?! - 57. Були віки Троянові,
Минули літа Ярославові,
Були походи Олегові,
Олега Святославича. - 58. Той-бо Олег
Мечем крамолу кував
І стрілами землю засівав. - 59. Ступав він у золоте стремено
В городі Тьмуторокані, - 60. А дзвін його стремен чув
Давній, великий
Ярославів - 61. син Всеволод;
А Володимир щоранку
Затуляв уші в Чернігові. - 62. Бориса ж Вячеславича
Слава на суд привела
І на Каялі-ріці
Зелену паполому постелила
За обиду Олегову
Хороброго й молодого князя. - 63. З тієї ж Каяли
Святополк полеліяв отцясвого
Межи двома угорськимиіноходцями
До святої Софії у Київ. - 64. Тоді, за Олега Гориславича,
Сіялося горе й рослоусобицями,
Гинуло добро Дажбожоговнука,
У княжих крамолах вік людямкоротився. - 65. Тоді по Руській землі
Рідко ратаї гукали,
Зате часто ворониграяли-грали,
Трупи собі ділячи,
А галич і свій галасздіймала,
Змовляючись летіти напоживу. - 66. То було
В ті раті та в ті походи,
А такого бойовиська
Ще й не чувано.
Спозарання до вечора,
З вечора до світа
Летять стріли гартовані,
Гримлять шаблі о шоломи,
Тріщать списи харалужні - 67. На полі незнаному,
Серед землі Половецької.
Чорна земля, чорна рілля
Копитами поорана,
А костями засіяна,
А кровію полляна;
Зійшли вони тугою
По Руській землі. - 68. Що там шумить, що тамдзвенить
- 69. Раннім-рано перед зорями?
То Ігор полки завертає:
Жаль-бо йому
Милого брата Всеволода. - 70. Билися день,
Билися другий,
Третього дні,
Ополудні,
Пали стяги Ігореві. - 71. Тут брати й розлучилися
На березі бистрої Каяли. - 72. Тут кривавого винанедостало,
- 73. Тут пир докінчили
Хоробрії русичі:
Сватів упоїли,
А самі полягли
За землю Руську. - 74. Ничить трава жалощами,
І дерево з туги
До землі приклонилося. - 75. Уже-бо, браття,
Невеселая година стала:
Уже пустиня силу руськуприкрила! - 76. Встала Обида
На силах Дажбожого внука,
Ступила Дівою
На землю Троянову
Сплеснула лебединими крильми
На синьому морі
І, плещучи в гирло Дону,
Сполохала ситі часи,
Усобиці - 77. княжі –
На погибель їм од поганих.
Сказав-бо брат брату:
«Се моє, а те моє жтаки», –
І стали князі
Про мале – «севелике» мовляти
Та й самі на себе крамолукувати. - 78. А погани з усіх сторін
Приходили з перемогами
На землю Руську. - 79. Ой далеко зайшов сокіл,
Птиці б’ючи, –
Аж до моря! - 80. А Ігоревого хороброговійська
Не вернути! - 81. За ним кликнула Карна
І Жля поскакала
По Руській землі, - 82. Смагу людям мичучи
В полом’янім розі.
Жони руськії заплакали
Примовляючи: - 83. «А вже нам своїх милихлад
Ні мислію змислити,
Ні думкою здумати,
Ні очима споглядати,
А золота й срібла
І поготів не ношати!» - 84. Гей застогнав-бо, браття,Київ з туги,
А Чернігів од напастей. - 85. Журба розлилася по Руськійземлі;
Сита печаль тече серед земліРуської. - 86. А князі самі на себе крамолукували;
- 87. А погани з перемогаминарискували
На Руську землю,
Беручи дань по білі з двору. - 88. Тії-бо два хоробріСвятославича,
Ігор та Всеволод,
Уже кривду збудили,
Котру щойно був приспав
Отець ‘їхній Святослав,
Грізний,
Великий,
Київський. - 89. Мов грозою, він її бувприбив
Своїми дужими полками
І харалужними мечами;
Наступив на землюПоловецьку,
Притоптав горби та яруги,
Скаламутив ріки й озера,
Висушив потоки й болота;
А поганого Коб’яка
З луки моря
Од залізних, великих полківполовецьких,
Мов той вихор, виторгнув.
І впав Коб’як
У городі Києві,
В гридниці Святославовій. - 90. Тут Німці й Венедці,
Тут Греки й Морава
Співають славу Святославу,
Жалують князя Ігоря,
Що потопив достаток
На дні Каяли, рікиполовецької,
Руського золота насипавши. - 91. Тут Ігор-князь пересів
З сідла золотого, княжого,
Та в сідло кощієве,невольницьке. - 92. Посумніли заборола городові,
І веселощі поникли. - 93. А Святославу смутен сон
- 94. Видиться в Києві на горах.
«Сю ніч з вечора
Одягли мене, – рече, –
Чорною паполомою
На кроваті тисовій; - 95. Черпали мені
Синє вино,
З трутою змішане; - 96. Сипали мені
Порожніми сайдаками
Поганських племен
Буйнії перли на лоно - 97. Й милували мене.
Вже покрівля без гребеня
В моїм теремі злотоверхім. - 98. Всю ніч з вечора
Бісове вороння граяло; - 99. Під Плісненськом на болоні
Вирували в дебрах гади,
І несло їх до синьогоморя». - 100. І рекли бояри князеві:
- 101. «Уже, княже, тута тобіум полонила.
- 102. Се-бо два соколи злетіли
З отнього стола золотого
Пошукати города Тьмутороканя
Або ж напитися
Шоломом Дону.
Та вже соколам крильцяпідтято
Шаблями поганськими,
А самих опутано
Путами залізними. - 103. Темно-бо стало третього дня:
Два сонця померкали,
Обидва багряні стовпипогасали,
І з ними молодих два місяці –
Володимир і Святослав –
У тьмі пропадали,
І в морі погрузали,
І велике буйство збуджали –
Серед Хинови. - 104. На ріці на Каялі
Тьма світ покрила. - 105. По Руській землі
Простерлися половці,
Мов тих пардусів зграя… - 106. Вже повстала хула на хвалу;
- 107. Вже вдарила неволя на волю;
- 108. Вже звергнувся Див на землю.
- 109. Ось-бо й готськії краснідіви
Заспівали на березі синьогоморя,
Дзвонячи руським золотом:
Оспівують часи Бусові,
Леліють мсту Шаруканову. - 110. А ми, дружина, марно
Жадаємо веселощів». - 111. Тоді великий Святослав
Зронив золоте слово,
З сльозами змішане,
І рік: - 112. «О синовці мої,
Ігорю та Всеволоде!
Рано єсте почали ви
Половецьку землю мечамив’ялити,
А собі слави шукати.
Але безславно ви подолали,
Безславно-бо кров поганськупролляли. - 113. Ваші хоробрі серця
В міцну харалугу оковані,
А буйністю загартовані. - 114. Що ж бо ви вчинили
Моїй срібній сивині?! - 115. А вже ж не бачу я власті
Сильного,
І багатого,
І многовойого
Брата мого Ярослава
З чернігівськими боярами,
З могутами та з татранами,
З шельбирами та з топчаками,
З ревугами та з ольберами.
Вони-бо без щитів,
З ножами захалявними
Кликом полки змагають,
Дзвонячи в прадідню славу. - 116. Але ви сказали:
«Мужаймося самі:
Майбутню славу
Самі візьмім,
А минулою
Самі поділімся!» - 117. А чи диво, браття,
Старому помолодіти? - 118. Коли сокіл у линьбі буває,
Високо він птиці збиває,
Не дасть гнізда свого нанаругу! - 119. Та в тім лихо, що князі
Мені не підмога! - 120. Нінащо часи обернулися:
- 121. Он у Римові кричать
Під шаблями половецькими,
А Володимир –
Під ранами. - 122. Туга й горе синові Глібовому!
- 123. Великий княже, Всеволоде!
Невже не на мислі тобі
Прилетіти здалека
Отнього золотого стола
Попильнувати? - 124. Ти-бо можеш Волгу
Веслами розкропити,
А Дін
Шоломами вичерпати! - 125. Адже був би ти тут,
То була би бранка по ногаті,
А невольник по різані. - 126. Ти-бо можеш по-сухому
Живими самострілами стріляти–
Удалими синами Глібовими! - 127. Ти, буй-Рюрику, й ти,Давиде!
Чи не ваші то золоченішоломи
У крові плавають? - 128. Чи не ваші то хоробрідружини
Рикають, мов ті тури,
Поранені шаблями гартованими
На полі незнаному? - 129. Вступіть же, господини,
В золоті стремена
За обиду сього часу,
За рани Ігореві,
Буйного Святославича! - 130. Галицький ОсмомислеЯрославе!
Високо ти сидиш
На свойому злотокованомустолі,
Підпер ти гори Угорськії
Своїми залізними полками,
Заступивши королю путь,
Затворивши Дунаю ворота,
Мечучи потугу через хмари,
Суди рядячи до Дунаю; - 131. Грози твої по землях линуть,
Отворяєш ти Києву брами,
Стріляєш ти з отньогозолотого стола
Султанів за землями. - 132. Стріляй, господине, Кончака,
Кощія поганого,
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Буйного Святославича! - 133. А ти, буй-Романе, і ти,Мстиславе!
Хоробра мисль носить ваш духна діло! - 134. Високо пливаєте ви на ділобуйності,
Мов той сокіл на вітрахширяючи,
Хочучи птицю в буянніподолати! - 135. У вас-бо суть залізніпанцирі
Під шоломами латинськими.
То ж од них тріщала земля
І многі сторони:
Хинова,
Литва,
Ятвяги,
Деремели
Та половці
Сулиці свої повергали,
А голови свої посхиляли
Під тії мечі харалужнії. - 136. Та вже князеві Ігорю
Потьмився сонця світ,
І древо не з доброї волі
Листя зронило: - 137. По Росі та по Сулі
Вороги городи поділили;
А Ігоревого хороброговійська
Не вернути! - 138. Дін тебе, княже, кличе
І зове князів на потугу. - 139. Олеговичі, хоробрі князі,
Вже скуштували бою! - 140. Інгварю та Всеволоде
І всі три Мстиславичі,
Не худого гніздашестикрильці!
Чи не жеребами перемог
Ви собі волості розібрали? - 141. Де ж ваші золоті шоломи,
І сулиці лядські, і щити? - 142. Загородіть степу ворота
Своїми гострими стрілами
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Буйного Святославича! - 143. Уже-бо Сула не тече
Срібними струями
K городу Переяславу,
І Двина болотом тече
В тих грізних колись полочан
Під клики поган. - 144. Їден же Ізяслав, синВасильків,
Подзвонив своїми гостримимечами
О шоломи литовські:
Прибив тим славу
Дідові свому Всеславу,
А сам під червоними щитами
На кривавій траві,
Прибитий литовськими мечами,
Ліг із славою тією,
Мов з любкою на кроваті, - 145. І рік:
- 146. «Дружину твою, княже,
Птич крилами приоділа,
А звірі кров полизали». - 147. Не було тут
Ні брата його Брячислава,
Ані другого –
Всеслава:
Сам-один він зронив
Перлисту душу
З хороброго тіла
Через золоте намисто. - 148. Посмутніли голоси,
Поникли веселощі,
Тужно труби трублятьгороденські. - 149. Ярославе та всі внукиВсеславові!
Понизьте-но стяги свої,
Встроміть у землю мечі своївережені: - 150. Вже-бо випали ви
З дідньої слави. - 151. Ви-бо своїми крамолами
Стали наводити поганих
На землю Руську,
На спадщину Всеславову. - 152. Через ваші-бо чвари
Прийшло насильство
З землі Половецької!
На сьомому віці Трояновім - 153. Метав Всеслав жереб
О дівицю, йому любу. - 154. Стиснув він коня колінами,
І доскочив города Києва,
І діткнувся ратищем
Золотого стола київського; - 155. Скочив од них лютим звіром,
А опівночі з Білгорода
Розвіявся синьою млою, - 156. А вранці, встромившиостроги,
Отворив ворота Новгороду,
Розшиб славу Ярославу, - 157. Скочив вовком до Немиги
З Дудуток.
На Немизі стелють головиснопами,
Молотять ціпами харалужними,
На току життя кладуть,
Віють душу од тіла. - 158. Кривавії береги Немиги
Не зерном були засіяні –
Засіяні кістьми руськихсинів. - 159. Всеслав-князь суди людямсудив,
Князям городи рядив,
А сам уночі вовком рискав.
З Києва, ще до півнів,
Дорискував Тьмутороканя,
Великому Хорсові
Вовком шлях перерискував. - 160. То йому в Полоцьку
Заутреню рано
В дзвони дзвонили
У святій Софії,
А він уже в Києві дзвін чув. - 161. Хоч і віща була душа
В його дужому тілі,
Але часто він бідамистраждав. - 162. То йому ще колись віщий Боян
Мудру примовку сказав: - 163. «Ні хитрому, ніспритному,
Будь він од птиціспритніший,
Суду божого не минути». - 164. Ой стогнати Руській землі,
Споминавши давню годину,давніх князів! - 165. Того старого Володимира
Не можна було пригвоздити догір київських. - 166. А нині стяги його стали
Одні
Рюрикові,
А другі.
Давидові!
Та нарізно їx бунчукиполощуть, - 167. Не в лад піють списи.
- 168. На Дунаї
Ярославнин голос чути;
Зозулею, позабута,
Раннім-рано все кигиче. - 169. «Полечу, – рече, – зозулею
По Дунаєві, - 170. Омочу бобровий рукав
У Каялі-ріці, - 171. Отру князеві
Кривавії рани
На могутнім його тілі». - 172. Ярославна рано плаче
В Путивлі-городі назаборолі,
Примовляючи: - 173. «Ой, вітре-вітрило!
Чому, господине,
Так сильно вієш? - 174. Нащо, легкокрилий,
Хиновські стріли мечеш
На мого лада вої? - 175. Хіба тобі було мало
Горі під хмарами віяти,
Леліючи кораблі
На синьому морі? - 176. Чому, господине,
Мою ти втіху
По тирсі розвіяв?» - 177. Ярославна рано плаче
В Путивлі-городі назаборолі,
Примовляючи: - 178. «Ой, Дніпре-Словуто!
Пробив ти камінні гори
Та крізь землю Половецьку, - 179. Леліяв ти на собі
Човни Святославові
Аж до війська Коб’якового! - 180. Прилелій, господине,
Мого лада до мене,
Щоб я йому не слала
Сліз на море щорана!» - 181. Ярославна рано плаче
В Путивлі на заборолі,
Примовляючи: - 182. «Світле-пресвітлесонце!
Усім ти тепле та красне єси. - 183. Чому ж, господине,
Ти без жалю простерло
Палюче своє проміння
На ладові вої,
У полі безводному
Їм спрагою луки звело,
Тугою їм сайдакизаткнуло?» - 184. Плеще море опівночі,
Ідуть смерчі млисті.
Ігореві-князю
Бог путь каже
З землі Половецької
На землю Руську,
K отньому золотому столу. - 185. Погасли вечірні зорі,
Ігор спить,
Ігор бдить,
Ігор думкою поля міряє
Од великого Дону
До малого Дінця. - 186. Стоять наготові
Коні опівночі…
Свиснув Овлур за рікою,
Велить князю розуміти.
І вже –
Князя Ігоря нема! - 187. Знявся гук і стук,
Застугніла земля,
Зашуміла трава,
Вежі половецькії
Сполошилися. - 188. А Ігор-князь поскочив
Горностаєм в очерети,
Білим гоголем на воду. - 189. Ринувся на борзого коня,
Скочив з нього босим вовком, - 190. І помчав на донецькі луги,
І полетів соколом у тумани,
Б’ючи собі гуси й лебеді
На сніданок, на обід, навечерю. - 191. Коли Ігор соколом полетить,
Тоді Овлур вовком побіжить,
Трусячи собою студену росу:
Загнали-бо свої борзі коні. - 192. Донець рече:
- 193. «Княже Ігорю!
Немало тобі величності,
А Кончакові прикрості,
А Руській землівеселості!» - 194. Ігор рече:
- 195. «О Донче!
Немало й тобі величності.
Що леліяв ти князя нахвилях,
Стелив йому зелену траву
На своїх срібних берегах,
Одягав його теплими туманами
У затінку зелених дерев, - 196. Стеріг його гоголем на воді,
Чайками на хвилях,
Черняддю на вітрах». - 197. Та не така, кажуть,
Стугна-ріка:
Худу струю мавши,
Пожерши чужі ручаї йструмки,
Розлилась весною в гирлі
І юному князеві Ростиславу
Затворила Дніпро навіки.
При темному березі - 198. Плачеться мати Ростиславова
По молодому князюРостиславу. - 199. Посмутилися квіти жалобою,
І дерево з туги
До землі приклонилося. - 200. А не сороки то застрекотали:
То по сліду Ігоревім
Іде Гза з Кончаком. - 201. Тоді ворони не граяли,
Галки примовкли,
Сороки не стрекотали, - 202. Тільки полози повзали…
Дятли тукотом
Путь на ріку кажуть,
Солов’ї веселим співом
Світ повідають. - 203. Мовить Гза Кончакові:
- 204. «Коли сокіл до гніздалетить,
Так соколича розстріляймо
Золоченими стрілами!» - 205. Рече Кончак до Гзи:
- 206. «Коли сокіл до гніздалетить,
Так соколика опутаймо
Красною дівицею!» - 207. Одмовляє Гза Кончакові:
- 208. «А як його опутаємо
Красною дівицею,
Так не буде нам
Ні соколича,
Ані красної дівиці
Та й почнуть нас птиці бити
В полі Половецькому». - 209. Рік Боян,
Піснетворець старого часу,
Ярославового,
Олегового,
І нам, у часи Святославові,
Слід за ним повторити: - 210. «Тяжко тій голові безпліч,
Зле тому тілу безголови».
Так і Руській землі безІгоря. - 211. Сонце світить на небі –
Ігор-князь у Руській землі. - 212. Дівиці піють на Дунаї,
В’ються голоси через море доКиєва. - 213. Ігор їде по Боричеву
До святої БогородиціПирогощої. - 214. Сторони раді,
Городи веселі! - 215. Проспівавши пісню старимкнязям,
Час і молодим заспівати: - 216. Слава
Ігорю Святославичу,
Буй-турові Всеволоду,
Володимиру Ігоревичу! - 217. Здоровими бути
Князям та дружині,
Поборникам християн
Проти полків поганських! - 218. Князям слава та дружині!
Амінь.
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.