Украинский перевод В. Свидзиньского
Перевод на украинский язык
Источник: Литературный журнал. 1938. №5. С.95110
- 1. Чи не добре було б нам, браття,
Почати старими словами
Войних повістей про похід Ігорів,
Ігоря Святославича? - 2. А початися тій пісні
За подіями цього часу,
А не за намислом Бояновим. - 3. Боян бо віщий,
Коли кому хотів пісню творити,
То розтікався білкою по древу,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом під обло́ками. - 4. Пам’ятаючи, повідав
Давніх часів усобиці.
Тоді пускав десять соколів
На стадо лебедиць, –
Которої досягав,
Та перша пісню співала
Старому Ярославу,
Хороброму Мстиславу,
Що зарізав Редедю
Перед полками касозькими,
Красному Романові Святославичу. - 5. Да то ж Боян, браття,
Не десять соколів
На стадо лебедиць пускав,
А свої віщі пальці
На живі струни покладав,
І вони самі князям славу рокотали. - 6. Почнімо ж, браття, цю повість
Від старого Володимира
До нинішнього Ігоря,
Що зміцнив ум кріпотою своєю,
І загострив серце своє мужністю; - 7. Сповнившись войного духу,
Навів свої хоробрі полки
На землю Половецьку
За землю Руську. - 8. Тоді Ігор поглянув на світле сонце
І побачив: тьмою від нього
Все своє військо покрите. - 9. І сказав Ігор до дружини своєї:
- 10. «Браття й дружино!
Лучче потятому бути,
Ніж полоненому бути. - 11. А всядьмо, браття, на свої бистрі коні
Та подивимось синього Дону». - 12. Запал князеві ум полонив,
І призвість заступила йому жадоба
Звідати Дону великого. - 13. «Хочу, – сказав, – спис переломити
Кінець поля половецького;
З вами, русичі,
Хочу наложити головою,
Або спити шоломом Дону». - 14. О, Бояне, солов’ю старого часу!
Да коли б же ти ці полки ощебетав,
Скачучи, солов’ю, по древу мислі,
Злітаючи розумом під обло́ки,
Звиваючи славу обаполи цього часу,
Линучи Трояновою тропою
Через поля на гори! - 15. Так би співати пісню Ігореві,
Того Олега внукові: - 16. «Не буря соколів занесла
Через поля широкі;
Галиці табунами біжать
До Дону великого…» - 17. Або так заспівати було,
Віщий Бояне, Велесів внуче: - 18. «Коні ржуть за Сулою,
Дзвенить слава у Києві,
Сурми сурмлять у Новгороді,
Стоять стяги в Путивлі…»
Ігор жде милого брата Всеволода. - 19. І сказав йому буй-тур Всеволод:
- 20. «Один брат, один світ світлий
Ти, Ігоре,
Обидва ми Святославичі! - 21. Сідлай, брате, свої бистрі коні,
- 22. А мої да й готові,
Осідлані коло Курська напереді. - 23. А мої да й куряни
Свідомі бійці:
Під сурмами сповивані,
Під шоломами злеліяні,
Кінцем списа згодовані. - 24. Путі їм відомі,
Яруги їм знані,
Луки їм натягнені,
Сагайдаки створені,
Шаблі нагострені, - 25. Самі скачуть, як сірі вовки в полі,
Шукаючи собі честі,
А князю слави». - 26. Тоді ступив Ігор князь у золоте стремено
І поїхав по чистому полю. - 27. Сонце йому тьмою путь заступало;
- 28. Ніч, стогнучи над ним грозою,
Птиць побудила.
Свист звіриний постав; - 29. Див квилить на верху дерева,
Велить послухати землі незнаній,
Волзі, і Помор’ю, і Посуллю,
І Сурожу, і Корсуню,
І тобі, Тьмутороканський бовване! - 30. А половці невторованими дорогами
Побігли до Дону великого;
Кричать вози опівночі,
Мов лебеді сполохані.
Ігор до Дону військо веде. - 31. Уже біду його
Виглядають птахи по дуб’ю;
Вовки грозу віщують по яругах;
Орли клектом на кості звірів кличуть,
Лисиці брешуть на черлені щити. - 32. О Руська земле,
Уже ж бо ти за горою! - 33. Довго ніч меркне.
- 34. Зоря-світ запалала,
Мла поля укрила; - 35. Щебет солов’їний заснув,
Гомін галичий убудився. - 36. Русичі поля великі
Черленими щитами перегородили,
Шукаючи собі честі,
А князю слави. - 37. З зарання в п’ятницю
Потоптали вони погані полки половецькі
І, розсипавшись стрілами по полю,
Помчали красних дівок половецьких,
А з ними злото, і паволоки,
І дорогі оксамити. - 38. Укривалами, і опанчами, і кожухами
Почали мости мостити
По болотах і гружавинах,
І всякими узорочами половецькими. - 39. Черлений стяг, біла корогва,
Черлений бунчук, срібне ратище –
Хороброму Святославичу! - 40. Дрімає в полі Олегове хоробре гніздо.
Далеко залетіло! - 41. Не родилося воно на поталу
Ні соколу, ні кречету,
Ні тобі, чорний вороне,
Поганий половчине! - 42. Гза біжить сірим вовком,
Кончак йому путь показує,
До Дону великого. - 43. Другого дня вельми рано
Криваві зорі світ повідають; - 44. Чорні тучі з моря йдуть,
Хочуть прикрити чотири сонця,
А в них трепечуться сині блискавки. - 45. Бути грому великому!
Іти дощу стрілами
З Дону великого! - 46. Там-то списам поламатися,
Там-то шаблям потручатися
Об шоломи половецькі
На річці, на Каялі,
Біля Дону великого. - 47. О Руська земле,
Уже ж бо ти за горою! - 48. Ось вітри, Стрибожі внуки,
Віють з моря стрілами
На хоробрі полки Ігореві. - 49. Земля дуднить, ріки мутно течуть;
Порохи поля покривають. - 50. Стяги говорять:
Половці ідуть від Дону і від моря, - 51. І відусіль руські полки обступили.
- 52. Діти бісові криком
Поля перегородили,
А хоробрі русичі –
Черленими щитами. - 53. Яр-туре Всеволоде!
Стоїш на обороні,
Прискаєш на військо стрілами,
Гримиш об шоломи мечами харалужними. - 54. Куди тур поскочить,
Своїм золотим шоломом світячи,
Там лежать погані голови половецькі. - 55. Поскипані шаблями гартованими
Шоломи оварські
Від тебе, яр-туре Всеволоде! - 56. Що тому рана, браття,
Хто забув честь і життя,
І город Чернігів,
Отецький золотий престол
І свого милого жадання,
Красної Глібівни,
Звичаї та обича́ї! - 57. Були віки Троянові,
Минули літа Ярославові;
Були походи Олегові,
Олега Святославича. - 58. Той Олег мечем крамолу кував
І стріли по землі сіяв. - 59. Ступає він у золоте стремено
У городі Тьмуторокані, - 60. А той брязкіт зачував
Давній великий
Ярославів - 61. син Всеволод,
А Володимир щоранку
Уші затуляв у Чернігові. - 62. А Бориса Вячеславича
Похвальба на суд привела
І на Канині
Зелену паполому постелила
За кривду Олегову,
Хороброго і молодого князя. - 63. А з тої Каяли
Святополк повіз отця свого
Міждо угорськими іноходцями
До святої Софії в Київ. - 64. Тоді, за Олега Гориславича,
Сіялися і зростали усобиці,
Гинуло добро Дажбожого внука;
У княжих незгодах
Людський вік коротився. - 65. Тоді по Руській землі
Рідко орачі гукали,
Та часто ворони крякали,
Трупи ділячи між собою;
А галки свою річ говорили,
Змовляючись летіти на поживність. - 66. Так було в тих боях і в тих походах,
Але такого бою не чувано.
З зарання до вечора,
З вечора до світа
Летять стріли гартовані,
Гримлять шаблі об шоломи,
Тріщать списи харалужні - 67. У полі незнаному,
Серед землі Половецької.
Чорна земля під копитьми́
Кістьми була засіяна,
А кровію поливана;
І зійшла туга по Руській землі. - 68. Що там шумить, що там дзвенить
- 69. Здалеку рано перед зорею?
Ігор полки завертає,
Жаль йому милого брата Всеволода. - 70. Билися день, билися другий,
Третього дня перед полуднем
Упали стяги Ігореві. - 71. Тут брати розлучилися
На березі бистрої Каяли; - 72. Тут кривавого вина недостало;
- 73. Тут пир докінчали хоробрі русичі:
Сватів напоїли,
А самі полягли
За землю Руську. - 74. Никне трава жалощами,
А древо з тугою до землі приклонилось. - 75. Та уже, браття,
Невесела година настала,
Уже пустиня силу покрила! - 76. Встала Недоля
В силах Дажбожого внука,
Вступила дівою
На землю Троянову,
Сплеснула лебединими крилами
На синьому морі, коло Дону;
Плещучи, відстрахнула
Щасливі часи. - 77. Походи князів на поганих минулися,
Бо сказали брат братові:
«Це моє, а те моє теж».
І почали князі про мале
«Це велике» мовити
І самі на себе крамолу кувати. - 78. А погані звідусіль
Приходили з перемогами
На землю Руську. - 79. О! далеко зайшов сокіл,
Птахів б’ючи, до моря! - 80. А Ігоря хороброго полку
Не воскресити! - 81. За ним крикнула Карина
І Желя помчала по Руській землі, - 82. Огонь несучи в полум’яному розі.
Жони руські заплакали, мовлячи: - 83. «Уже нам своїх милих лад
Ні мислею змислити,
Ні думою здумати,
Ні очима зглянути,
А золотом і сріблом
І поготів не бряжчати». - 84. А застогнав, браття, Київ тугою,
А Чернігів напастями. - 85. Журба розлилася по Руській землі,
Печаль сита тече серед землі Руської. - 86. А князі самі на себе крамолу кували;
- 87. А погані самі,
Переможно набігаючи на Руську землю,
Брали дань по білці з двора. - 88. Тії бо два хоробрі Святославичі,
Ігор і Всеволод,
Уже погань розбудили розбратом.
її утихомирив був
Батько їх Святослав
Грізний, великий київський, грозою; - 89. Пристрашив був
Своїми сильними полками
І харалужними мечами;
Наступив на землю Половецьку;
Притоптав сугорби та яруги;
Помутив ріки та озера;
Висушив потоки та болота.
А поганого Кобяка
З луки моря,
Від залізних великих полків половецьких,
Як вихор, вирвав;
І упав Кобяк
У городі Києві,
У світлиці Святославовій. - 90. Тут німці і венеціани,
Тут греки і морава
Співають славу Святославу,
Дорікають князю Ігореві,
Що потопив багатство
На дні Каяли, ріки половецької.
Руського золота насипали! - 91. Тут Ігор князь пересів
Із сідла золотого
Да у сідло невольницьке. - 92. Посмутніли по містах мури,
А веселощі поникли. - 93. А Святославу
Смутен сон привидівся - 94. У Києві, на горах.
«Цеї ночі звечора
Одягали мене, – сказав, –
Чорною паполомою
На кроваті тисовій; - 95. Черпали мені синє вино
З отрутою мішане; - 96. Сипали мені порожніми сагайдаками
Поганих чужомовців
Великий жемчуг на груди - 97. І милували мене.
І десь дошки були без сволока
У моїм теремі золотоверхім. - 98. Цілу ніч звечора
Бісові ворони грали - 99. Коло Пліснеська на оболоні,
Били дебру Кисаню
І несли її до синього моря». - 100. І сказали бояри до князя:
- 101. «Уже, князю, туга ум полонила:
- 102. То ж два соколи злетіли
З отцевого золотого престола
Пошукати города Тьмутороканя
Або спити шоломом Дону.
Уже соколам крильця обрубано
Поганих шаблями,
А самих попутано
Путами залізними. - 103. Да темно ж було того дня:
Два сонця померкло,
Обидва багряні стовпи погасли,
А з ними молоді місяці,
Олег і Святослав,
Темрявою обволоклися
І в морі потонули, - 104. І великої буйності додали поганим.
На річці на Каялі тьма світ покрила, - 105. По Руській землі поширились половці,
Як барсове гніздо. - 106. Уже знялася ганьба на хвалу;
- 107. Уже вдарила принука на волю;
- 108. Уже вергнувся Див на землю.
- 109. От готські красні дівчата
Заспівали на березі синього моря,
Дзвонячи руським золотом;
Виспівують часи Бусові,
Величають помсту Шаруканову. - 110. А ми вже, дружина, жадні веселощів».
- 111. Тоді великий Святослав
Зронив золоте слово
З сльозами мішане і сказав: - 112. «О мої синовці, Ігоре і Всеволоде!
Рано ви почали
Половецьку землю мечами потинати,
А собі слави шукати;
Та безславно подолали,
Безславно кров поганую пролили. - 113. Ваші хоробрі серця
З твердого харалугу скуті,
А у відвазі гартовані. - 114. Що ж ви це заподіяли
Моїй сріберній сивині? - 115. А вже не бачу влади
Сильного і багатого
І войовничого брата мого Ярослава
З чернігівськими боярами,
З могутами і з татранами,
І з шельбирами, і з топчаками
І з ревугами, і з ольберами:
Тії бо без щитів,
З зачобітними ножами,
Криком полки перемагають,
Дзвонячи в прадідову славу. - 116. А ви сказали: «Мужаймося самі;
Нової слави самі добудем
І давньою самі поділимося!» - 117. А чи диво, браття, старому помолодіти?
- 118. Коли сокіл у літах буває,
Високо птиць підбиває,
Не дасть гнізда свого на поталу. - 119. Та те лихо: князі мені не помо́га.
- 120. Назворот часи обернулись.
- 121. Ось у Римові кричать
Під шаблями половецькими,
А Володимир під ранами. - 122. Туга і журба сину Глібовому!
- 123. Великий князю Всеволоде!
Чи не мислиш ти прилетіти здалеку
Отцевого золотого стола доглянути? - 124. Ти ж можеш Волгу веслами розкропити,
А Дон шоломами вилляти! - 125. Коли б ти був,
То була б бранка по ногаті,
А бранець по різані. - 126. Ти можеш і по сухому
Живими стрілами метати, –
Удатними синами Глібовими. - 127. Ти, буйний Рюрику і Давиде!
Чи не ваші золочені шоломи
По крові плавали? - 128. Чи не ваша хоробра дружина
Рикає, наче тури,
Ранені шаблями гартованими
На полі незнанім? - 129. Ступіть, володарі, в золоте стремено
За кривду цього часу,
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Буйного Святославича! - 130. Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш на своїм золотокованім престолі,
Підпер гори угорські
Своїми залізними полками,
Заступивши королеві путь,
Зачинивши Дунаєві ворота,
Метаючи тягарі через оболоки,
Судя судячи до Дунаю. - 131. Грози твої по землях течуть;
Відчиняєш Києву ворота;
Стріляєш з отцевого золотого престола
Султанів за землями. - 132. Стріляй, володарю, Кончака,
Поганого раба,
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Буйного Святославича! - 133. А ти, буйний Романе і Мстиславе!
Хоробра думка носить ваш дух на подвиг. - 134. Високо плаваєте на подвиг у відвазі,
Наче сокіл на вітрі ширяючи,
Хотячи птаху в буянні подолати. - 135. Єсть бо у вас залізні панцирі
Під шоломами латинськими.
Від них загриміла земля
І багато країн –
Хинова, Литва, Ятвяги,
Деремела і половці –
Списи свої покидали,
А голови підклонили
Да й під ті мечі харалужні. - 136. Та вже, князю, Ігореві
Сонячне світло померкло,
А дерево не з добра листя поронило! - 137. По Росі і по Сулі городи поділено.
А Ігоря хороброго полку
Не воскресити! - 138. Дон тебе, князю, кличе
І зве князів на перемогу. - 139. Ольговичі, хоробрі князі,
Поспіли до бою. - 140. Інгвар і Всеволод
І всі три Мстиславичі,
Незгіршого гнізда шестикрильці!
Чи не шляхами перемоги
Собі волості здобули ви? - 141. Де ж ваші золоті шоломи
І ляцькі списи і щити? - 142. Загородіть Полю ворота
Своїми гострими стрілами
За землю Руську,
За рани Ігореві
Буйного Святославича! - 143. Да вже Сула не тече
Сріберними струями
До города Переяславля,
І Двина болотом тече
До тих грізних полочан,
Під кликом поганих. - 144. Один Ізяслав, син Васильків,
Подзвонив своїми гострими мечами
Об шоломи литовські,
Перетяв славу
Дідові своєму Всеславу,
А сам під черленими щитами,
На кривавій траві,
Потятий литовськими мечами,
Сходячи кров’ю, - 145. сказав:
- 146. «Дружину твою, князю,
Птахи крилами приодягли,
А звірі кров полизали». - 147. Не було тут брата, Брячислава,
Ні другого – Всеволода;
Один він зронив жемчужну душу
З хороброго тіла
Через золоте намисто. - 148. Посмутніли голоси, поникли веселощі,
Сурми сурмлять городенські. - 149. Ярославе і всі внуки Всеславові!
Уже понизьте стяги свої,
Поховайте свої мечі увереджені: - 150. Уже ви вискочили з дідової слави.
- 151. То ж ви своїми незгодами
Почали наводити поганих
На землю Руську,
На добро Всеславове. - 152. Бо через розбрат сталося насильство
Від землі Половецької!»
На сьомому віці Трояновому - 153. Кинув Всеслав жереб
На дівицю, йому любу. - 154. Хитрощами підперся він на коні
І скочив до города Києва,
І діткнувся списом
Золотого престола київського. - 155. Скочив від них лютим звірем.
Опівночі з Білгорода
З’явився в синій імлі, - 156. А вранці сокирами
Відчинив ворота Новгорода,
Розбив славу Ярославу. - 157. Скочив вовком до Немиги з Дудуток.
На Немизі снопи стелять головами,
Молотять ціпами харалужними,
На тоці життя кладуть,
Віють душу від тіла. - 158. Немиги криваві береги
Не добром були засіяні –
Засіяні кістьми руських синів. - 159. Всеслав князь людям суди судив,
Князям городи рядив,
А сам уночі вовком бігав:
З Києва добігав, до півнів, Тьмутороканя;
Великому Хорсові вовком путь перебігав. - 160. Йому в Полоцьку рано до утрені
Дзвонили в дзвони в святій Софії,
А він той дзвін чув у Києві. - 161. Та хоч віща душа в тілі міцному,
А часто біду терпів він. - 162. Йому віщий Боян мудрець
Колись і приповідку сказав: - 163. «Ні хитрому, ні розумному,
Ні птахові розумному
Суда божого не минути». - 164. О, стогнати Руській землі,
Спом’янувши колишні часи
І колишніх князів. - 165. Того старого Володимира
Не можна було прикувати до гір київських. - 166. Його стяги стали нині Рюрикові,
А інші Давидові,
Та різно їм бунчуки мають, - 167. Списи співають.
- 168. На Дунаї
Ярославнин голос чути;
Зозулею самотньою
Кує рано: - 169. «Полечу, – каже, – зозулею по Дунаєві,
- 170. Омочу бобровий рукав у Каялі ріці,
- 171. Утру князеві криваві його рани
На могутнім його тілі». - 172. Ярославна рано плаче
В Путивлі на стіні, мовлячи: - 173. «О Вітре, вітрило!
На́що, пане, так напруго вієш? - 174. На́що несеш поганські стріли
На своїх нетомлених крильцях
Та на мого лада військо? - 175. А чи тобі мало
Вгорі під хмарами віяти,
Гойдаючи кораблі на синім морі? - 176. Нащо, пане, мої веселощі
По кови́ллю розвіяв?» - 177. Ярославна рано плаче
В Путивлі городі на стіні,
Мовлячи: - 178. «О Дніпре Словутиче!
Ти пробив єси кам’яні гори
Крізь землю Половецьку! - 179. Ти гойдав на собі
Святославові судна
До табору Кобякового, – - 180. Пригойдай, пане, мого ладу до мене,
Щоб я не слала до нього сліз
На море рано». - 181. Ярославна рано плаче
В Путивлі на стіні,
Мовлячи: - 182. «Світле й трисвітле Сонце!
Усім тепле й красне єси: - 183. Нащо ж, пане, простягле
Гаряче своє проміння
На мого лада військо?
У полі безводному
Спрагою їм луки стягло,
Тугою їм сагайдаки заткнуло». - 184. Плеснуло море опівночі,
Мла іде стовпами.
Ігореві князю бог путь показує
З землі Половецької
На землю Руську,
До отцевого золотого престола. - 185. Погасла вечірня зоря.
Ігор спить, Ігор та й не спить,
Ігор думкою поля мірить
Від великого Дону до малого Дінця. - 186. Тупнув кінь опівночі,
Овлур свиснув за рікою,
Велить князю розуміти.
Князю Ігорю у неволі не бути! - 187. Грюкнула-стукнула земля,
Зашуміла трава,
Шатра половецькі стенулися. - 188. А Ігор князь скочив
Горностаєм до комишів
І білим гоголем на воду. - 189. Спав на бистрого коня,
І скочив з нього босим вовком, - 190. І помчав до лугу Дінця,
І полетів соколом під імлами,
Побиваючи гуси та лебеді
На сніданок, обід, вечерю. - 191. Коли Ігор соколом полетів,
Тоді Овлур вовком побіг,
Трусячи собою студену росу:
Підірвали бо свої бистрі коні. - 192. Донець сказав:
- 193. «Князю Ігоре!
Немало тобі величчя,
А Кончакові досади,
А Руській землі веселості!» - 194. Ігор сказав:
- 195. «О Донче!
Немало ж і тобі слави,
Що гойдав князя на хвилях,
Стелив йому зелену траву
На своїх сріберних берегах,
Одягав його теплими млами
Під наметом зеленого древа; - 196. Стеріг його гоголем на воді,
Чайками на струях,
Чернядьми на вітрах. - 197. Не така, – сказав, – річка Стугна;
Мало води маючи,
Пожерши чужі ручаї і потоки,
Поширена до устя,
Юному князеві Ростиславу
Закрила Дніпрові темні береги. - 198. Плаче мати Ростиславова
За молодим князем Ростиславом. - 199. Засмутилися квіти з жалощів,
І древо з тугою до землі приклонилось. - 200. Да не сороки заскрекотали:
По сліду Ігоревім
Іде Гза з Кончаком. - 201. Тоді ворони не крякали,
Галки помовкли,
Сороки не скрекотали. - 202. Тільки дятли повзають по вітах;
Тукотом путь до ріки показують;
Солов’ї веселими піснями
Світ повідають. - 203. Мовить Гза Кончакові:
- 204. «Коли сокіл до гнізда летить,
Ми соколика розстріляємо
Своїми золоченими стрілами». - 205. Сказав Кончак до Гзи:
- 206. «Коли сокіл до гнізда летить,
Ми сокільця обплутаємо
Красною дівицею». - 207. І сказав Гза Кончакові:
- 208. «Коли його обплутаємо
Красною дівицею,
Ні в нас буде сокільця,
Ні в нас буде красної дівиці,
І почнуть нас птахи бити
У полі половецькім». - 209. Сказав Боян про походи Святославові,
Піснетворець старого часу,
Ярославового, Олегового, княжого: - 210. «А хоч тяжко тобі, голово, без плечей,
Зле тобі, тіло, без голови».
Так і Руській землі без Ігоря. - 211. Сонце світиться на небесах,
Ігор князь в Руській землі. - 212. Дівчата співають на Дунаї,
В’ються голоси через море до Києва. - 213. Ігор їде по Боричеву
До святої богородиці Пирогощої. - 214. Землі раді, городи веселі.
- 215. Заспівавши пісню старим князям,
Потім молодим співати: - 216. «Слава Ігорю Святославичу,
Буй-туру Всеволоду,
Володимиру Ігоревичу. - 217. На многа літа князям і дружині,
Що боряться за християн
З поганими полками! - 218. Князям слава і дружині!
Амінь!
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.