Украинский перевод М. Рыльского
Перевод на украинский язык
Источник: Слово про Ігорів похід. Киев: Держлітвидав України, 1939
- 1. Чи не гоже було б нам, браття,
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід,
Ігоря Святославовича? - 2. А зачати нам отую пісню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновім. - 3. Боян бо наш віщий
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами. - 4. Спогадає перших днів усобиці
Випускає він десять соколів
А на зграю лебединую:
Котру сокіл доганяє,
Та перша і пісню зачинає –
Чи старому князю Ярославові,
Чи Мстиславові хороброму,
Що зарізав Редедю
Перед полками касозькими,
А чи красному Роману Святославовичу. - 5. Боян же, браття, не десять соколів
Напускав на зграю лебединую, –
Накладав він на живі струни
Віщі персти свої,
І самі вони славу князям рокотали. - 6. Зачнемо ж ми, браття,
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Міццю розум оперезав,
Мужністю сердечною нагострив, - 7. Ратного духу виповнився
Та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку,
За землю Руську. - 8. Глянув Ігор на ясне сонце
Та й побачив – військо тьма покрила, - 9. І сказав до дружини-вояцтва:
- 10. «Браття мої, друзі вірні!
Лучче нам порубаними бути,
Ніж полону зазнати! - 11. А сядьмо, браття,
На бистрі свої коні,
На синій Дон погляньмо». - 12. Зажадалося князеві
На провіщання не зважати,
Пошукати долі на Дону великім. - 13. «Хочу, – каже, – з вами, русичі,
Чи списа зломити
При полі Половецькому
Та й наложити головою,
Чи шоломом пити воду з Дону». - 14. О Бояне, солов’ю наш давній!
Тобі б сей похід ощебетати,
По дереву мислі пурхаючи,
Розумом ширяючи під хмарами,
Давню славу звиваючи з новою,
Летючи тропою Трояновою
Через степи на море. - 15. Тобі б співати пісню Ігореві,
Ігореві, Олега внукові: - 16. «Не буря ясних соколів
Занесла через поля широкі, –
Галич лине зграями
К Дону великому». - 17. А чи так би заспівати тут,
Віщий Бояне, внуче Велесів: - 18. «Іржуть коні за Сулою,
Слава дзвенить у Києві,
Сурми сурмлять в Новгороді,
Стяги мають у Путивлі-граді,
Дожидає Ігор брата Всеволода. - 19. Каже йому буй-тур Всеволод:
- 20. «Один брат, один світ світлий, Ігорю,
Обидва ми Святославовичі. - 21. Сідлай, брате, свої коні бистрі,
- 22. Мої бо вже готові стоять,
Під Курськом осідлані. - 23. А мої куряни – вправні воїни,
Під сурмами сповиті,
Під шоломом викохані,
З кінця списа годовані. - 24. Всі путі їм відомі,
Яруги їм знайомі,
Луки в них напружені,
Сагайдаки відкриті,
Шаблі нагострені; - 25. Самі скачуть, як вовки сірі в полі,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави». - 26. Ой же ступив та Ігор князь
У золоте стремено
Та й поїхав по чистому полю. - 27. Сонце йому тьмою шлях закрило,
- 28. Буря розбудила птаство,
Звіра в табуни ізбила свистом. - 29. Див кричить на верху дерева,
Велить послухати землі незнаній,–
Волзі та й морю,
Сулі та й Сурожу,
Корсуню ще й тобі,
Тмутороканський ідоле! - 30. А половці дорогами небитими
Помчалися к Дону великому.
Риплять вози опівночі,
Мов ті лебеді ячать сполохані.
Ігор на Дон війська веде, - 31. А вже лихо його тяжкеє
Підстерігають птахи на дубах,
Вовки грозу в ярах навивають,
Орли-білозерці клекотом
Звірину скликають на кості,
Лисиці брешуть на щити багряні. - 32. О Руська земле,
Уже ти за могилою! - 33. Довго ніч темніє.
- 34. Зоря-світ запалала.
- 35. Сивий туман покриває поле,
Примовкає солов’їний щебет, - 36. Галчиний гомін здіймається.
Загородили русичі
Поле щитами багряними,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави. - 37. У п’ятницю рано-пораненьку
Розтоптали вони полки погані,
Полки половецькі,
Стрілами у полі розсипались, - 38. Умикали красних дівчат половецьких,
Тканинами, оксамитами та кожухами
Ще й уборами пишними половецькими - 39. Мости по болотах вимощували.
Багряне древко, а корогва біла,
Багрян бунчук, а держало срібне –
Відважному Святославовичу! - 40. Дрімає в чистому полі
Олегове гніздо хоробре,
Далеко залетіло-залинуло! - 41. Не вродилось воно кривду терпіти
Ні від сокола, ні від кречета,
Ані від чорного того ворона,
Від поганого половчанина! - 42. Біжить Гзак, сірим вовком стелеться,
Кончак слід йому показує
К Дону великому. - 43. Ой рано-вранці пораненьку
Кривава зоря світ-день ізвістує, - 44. Чорні хмари находять з моря,
Чотири сонця закрити хочуть.
Трепече в них синя блискавка. – - 45. Бути грому великому,
Литися дощеві стрілами
З Дону великого. - 46. Тут же то списам поламатися,
Тут же то шаблям пощербитися
Об шоломи половецькі
На річці Каялі
Близько Дону великого! - 47. О Руська земле,
Уже ти за могилою! - 48. Се вітри, внуки Стрибогові,
Віють з моря стрілами
На хоробрі полки Ігореві. - 49. Земля гуде,
Вода в ріках каламутиться,
Порохи поле вкривають, - 50. Гомонять стяги,
Половці наступають від Дону,
Від Дону та й від моря - 51. І відо всіх сторін широких,
Обступили полки руські. - 52. Діти бісові поле чисте
Криком перегородили,
А хоробресильні русичі
Своїми щитами багряними. - 53. Славний яр-тур Всеволоде!
Стоїш ти на полі ратному,
Сиплеш на воїнів стрілами,
Гримиш об шоломи половецькі
Мечами гартованими. - 54. Де тільки тур виросте,
Золотим своїм шоломом посвічуючи,
Там і лежать зітнуті
Нечестиві голови половецькі, - 55. Ще й шоломи аварські,
Шаблею посічені булатною –
Твоєю, яр-тур Всеволоде! - 56. Чи то на рани зважати йому,
Що забув і почесті й життя своє,
І веселий Чернігів-город,
І отецький золотий престол,
І всі звичаї та обичаї
Красної своєї дружини Глібівни! - 57. Були віки Троянові,
Минулися літа Ярославові,
Одгули війни Олегові,
Олега Святославовича. - 58. Той бо Олег мечем незгоду кував,
Стріли розсівав по землі. - 59. Як ступав він в золоте стремено
У Тмуторокані, – - 60. Дзвін той чув син Ярославів,
- 61. Великий Всеволод,
А Володимир князь у Чернігові
Уші собі щоранку затикав. - 62. Бориса ж Вячеславовича
Хвальба на суд привела,
На тирсі зеленій
Погребний покров слала,
Карала за кривду Олегову,
Молодого князя відважного. - 63. Тож із Каяли тієї
Ізвелів князь Святополк
Тіло батька свого взяти,
Між іноходцями угорськими покласти,
Везти до святої Софії київської. - 64. Отоді за Олега Гориславовича
Сіялись-росли усобиці,
Гинули внуки Даждьбогові,
В княжих чварах віку позбавлялися, - 65. Отоді в землі Руській
Не так ратаї гукали-покликали,
Як ворони крякали-кричали,
За трупи перекір маючи,
Чорні галки одна одну кликали,
На поживу вилітаючи в поле. - 66. Так було за битв колишніх,
А такого побою ще не чувано!
З ранку красного до вечора,
З вечора до світу ясного
Летять стріли гартовані,
Гримлять шаблі об шоломи,
Тріщать списи булатні - 67. У полі невідомому,
Серед землі Половецької.
Чорна земля під копитами,
Кістьми засіяна,
Кров’ю полита, –
Тугою зійшли тії кості
На Руській землі! - 68. Що то шумить, що то дзвенить
- 69. Перед зорею ранньою?
Ігор полки свої повертає,
Жаль йому брата любого Всеволода. - 70. Бились день та бились і другий,
А на третій, в південну годину,
Похилились Ігореві стяги! - 71. Тут брати розлучились
Над рікою Каялою бистрою. - 72. Не стало вина кривавого,
- 73. Закінчили своє погуляння русичі,
Сватів своїх добре напоїли,
Самі полягли за землю Руську. - 74. Никне трава жалощами,
Древо з туги к землі клониться. - 75. Невесела, браття, настала година,
А що силу руську пустиня вкрила! - 76. Встала тоді обида
В силах Даждьбожого внука,
Дівою ступила на землю Троянову,
Сплеснула крильми лебединими,
На синьому морі
Біля Дону плещучись,
Прогнала часи достатку. - 77. Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
«Се моє, а се теж моє, брате!»
Стали вони діла дрібні
Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари, – - 78. А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали. - 79. Ох, далеко ж ти залетів,
Ясен соколе,
Птиць край моря побиваючи! - 80. Ігоревого війська преславного
Довіку вже не воскресити! - 81. Зайшов тоді стогін великий,
Розтялися тяжкі прокльони
По землі Руській.
Ой покликнули Карна і Жля,
Побігли по Руській землі, - 82. Огонь роздмухуючи
В розі полум’яному.
Жони руські заплакали,
Словами промовляючи: - 83. «Вже ж нам про милих своїх
Ні мислю не помислити,
Ні в думці не подумати,
Ні очима їх не побачити,
Вже ж нам серебром-золотом
Довіку не тішитись!» - 84. Застогнав тоді Київ тугою,
Заголосив Чернігів напастями, - 85. Журба розлилась по Руській землі,
Печаль гірка розтеклася. - 86. А князі самі на себе
Незгоду взяли кувати, - 87. А невірні набігали на Руську землю,
По білиці з двору данини брали. - 88. Тож бо два хоробрі Святославовичі,
Ігор та Всеволод,
Розбудили лихо недобре,
Що приспав був отець їх,
Святослав грізний великий київський. - 89. Був же він грозою на ворога,
Приборкав його полками сильними
Ще й мечами булатними,
Наступив на землю Половецьку,
Потоптав гори та яруги,
Скаламутив ріки й озера,
Висушив болота і потоки,
А невірного Кобяка з лукомор’я
Од залізних полків половецьких
Мовби той вихор вихопив, –
І упав Кобяк у Києві,
У світлиці Святославовій. - 90. Тут німці і венеційці,
Тут греки і морав’яни
Славу співають Святославові,
Гудять Ігоря Святославовича,
Що потопив скарби в Каялі половецькій,
Руського золота в неї насипав. - 91. Пересів Ігор князь із сідла золотого
В сідло невольницьке, - 92. Мури в містах засмутилися,
Померкли веселощі. - 93. Смутен сон приснився Святославові
- 94. На горах київських.
«Укрили мене, – каже, – звечора
Чорним запиналом на ліжку тисовому, - 95. Черпали мені синього вина
З отрутою мішаного, - 96. Сипали мені на лоно
Сагайдаками порожніми поганськими
Перли великі - 97. Та ще й мене голубили, –
А вже в моїм теремі злотоверхім - 98. Покрівля розвалена,
З вечора до ранку самого
Сизокрилі ворони крякали - 99. Коло Плісненська на оболоні,
Похоронні сани їхали
До синього моря». - 100. І сказали бояри князеві:
- 101. «Туга, князю, ум полонила!
- 102. Се ж бо злетіли два соколи
З отецького столу золотого
Пошукати города Тмуторокані,
А ще й з Дону шоломом напитись.
Повтинали поганці їм крила,
Закували їх самих у залізо. - 103. Темно було того дня:
Померкли два сонця,
Два багряні стовпи погасли,
Ще й два молоді місяці,
Олег і Святослав,
Тьмою огорнулись. - 104. На ріці Каялі мла світ закрила,
- 105. Розсипались по землі половці,
Мов та зграя лютих пардусів, - 106. Потопили наших у морі,
- 107. Хану своєму велику дали потугу.
Уже ганьба славу поборола,
Уже насильство побило волю, - 108. Уже див шугнув на землю.
- 109. Заспівали готські діви красні
На березі синього моря,
Руським золотом видзвонюють,
Співають про часи недавні,
Славлять помсту Шароканову. - 110. А нам тепер, друзі-дружино,
Не до веселощів!» - 111. Зронив тоді великий Святослав
Золоте слово, зо слізьми змішане: - 112. «Дітки мої, Ігорю і Всеволоде!
Рано взялись ви землю Половецьку
Мечами разити,
А собі слави шукати.
Не з честю ви ворога подолали,
Не з честю пролили кров поганську. - 113. Серця ваші хоробрі
З булата міцного викуті, - 114. Буйною відвагою гартовані.
Що ж бо зробили ви
З сивиною моєю срібною? - 115. Уже не бачу я влади сильного,
На війська багатого
Брата мого Ярослава
З чернігівськими боярами,
З могутами і з горянами,
З зайдиголовами та з похожанами,-
Ті без щитів,
Із ножами захалявними
Криком війська побивають,
Прадідною славою видзвонюючи. - 116. Ви ж сказали: «Самі мужаймось,
Самі візьмем славу прийдешню,
Колишньою самі поділимось». - 117. Чи то диво, браття,
Старому помолодіти? - 118. Коли сокіл перелиняє,
Високо він птахів ганяє,
Не дає гніздо своє скривдити. - 119. Тільки ж лихо: не маю підмоги
- 120. Від князівства, братів моїх кревних. –
Невесела година настала! - 121. Уже Римів кричить
Під шаблями половецькими,
А Володимир поранений-порубаний, - 122. Туга і печаль сину Глібовому!
- 123. Великий князю Всеволоде!
Чи не прилинув би ти здалека
Отчий золотий престол покріпити? - 124. Твої бо воїни можуть
Волгу веслами розплескати,
А Дон шоломами вилити, - 125. Коли б ти був, –
Продавалась би невільниця по ногаті,
А невільник – по різані. - 126. Ти бо можеш на суходолі
Живими стріляти самострілами –
Завзятими синами Глібовими! - 127. Ти, буй-Рюриче, і ти, Давиде!
Чи не ваші воїни
Золотими шоломами
У крові ворожій плавали? - 128. Чи не ваша хоробра дружина
Рикає, мов ті тури,
Ранені шаблями гартованими
В полі незнаному? - 129. А вступіть же, панове-браття,
В золотеє стремено
За кривду сьогочасну,
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Хороброго Святославовича! - 130. Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти
На своїм золотокованім престолі,
Підперши гори угорські
Своїми залізними військами,
Заступивши королеві дорогу,
Зачинивши ворота на Дунаї, - 131. Через хмари каміння кидаючи,
Суд по Дунай рядячи.
Грози твої по землях течуть.
Одчиняєш ти браму Києву,
Стріляєш із отчого столу золотого
На султанів у далеких землях. - 132. Стріляй, господарю, Кончака,
Раба поганого,
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Хороброго Святославовича! - 133. А ти, буй-Романе, і ти, Мстиславе!
Мисль одважна
Покликає ваш розум на діло. - 134. Високо плаваєш ти, Романе,
В подвигах ратних,
Як той сокіл на вітрі ширяючи,
Птицю долаючи одвагою. - 135. Маєте ви залізні нагрудники
Під шоломами латинськими.
Та й не одна країна гунська,
Литва ще й ятвіги,
Деремела й половці
Списи свої покидали,
А голови преклонили
Під тими мечами булатними! - 136. Та вже князю тому Ігореві
Світ-сонце примеркло,
А дерево не на добро
Листя своє зронило, - 137. Понад Россю та й понад Сулою
Городи поділено!
Уже Ігоревого війська славного
Не воскресити! - 138. Дон тебе, князю, кличе,
Князів на подолання ззиває. - 139. Хоробрі князі Ольговичі
Готові до бою! - 140. Інгвар і Всеволод
І всі ви, три Мстиславовичі,
Не лихого гнізда кречети, –
Чи не в битвах,
Не в звитягах славетних
Здобули ви собі володіння? - 141. Де ж ваші золоті шоломи,
Щити добрі і списи ляські? - 142. Загородіть полю ворота
Гострими своїми стрілами
За землю Руську,
За рани Ігореві,
Хороброго Святославовича!» - 143. Уже Сула бистрая
Не рине срібними струмнями
До города Переяслава,
Двина-ріка тече болотами
Назустріч грізним полочанам
Крик поганих розтинається! - 144. Сам тільки Ізяслав, син Васильків,
Подзвонив мечами своїми гострими
У шоломи литовські.
Приголубив він славу ратну
Діда свого Всеслава,
А самого його під щитами багряними
Литовські мечі приголубили.
І сходив він кров’ю юною, - 145. Сам собі слово промовляючи:
- 146. «Дружину твою, княже,
Укрили птиці крилами,
Звірі її кров полизали». - 147. Не було там брата Брячислава,
Ані другого, Всеволода,
Сам один зронив він перлову душу
Крізь золоте намисто. - 148. Голоси жалобою лунають,
Навкруги веселощі примовкли,
Трублять труби городенські. - 149. Ярославе і всі внуки Всеславові!
Преклоніть ви свої корогви,
Укладіте в піхви мечі оганьблені, - 150. Втратили бо ви дідівську славу!
- 151. Ви своїми чварами
Зачали наводити невірних
На землю Руську,
На життя Всеславове! - 152. Що ж то була за наруга
Через лихі усобиці
Від землі Половецької!
На сьомім віці Трояновім - 153. Метнув князь Всеслав жереб
На дівчину, йому любу. - 154. Сів він на бистрого коня,
Помчався до Києва-города,
Діткнувся кінцем списа
До золотого столу київського. - 155. Поринув він лютим звіром
Серед ночі темної - 156. Із города Білгорода,
Окрився млою синьою,
А вранці-рано
Відчинив сокирами браму новгородську,
Розбив славу Ярославову, - 157. Скочив вовком до Немиги з Дудуток.
Не снопи кладуть на Немизі, –
Кладуть голови молодецькі,
Молотять ціпами булатними,
Стелять на току життя,
Одвівають душу від тіла - 158. Береги криваві немизькі
Не добром-збіжжям засіяні, –
Засіяні кістьми синів руських. - 159. Всеслав князь людей судив.
Городи мирив із князями,
А сам вовком серед ночі темної
Вибігав із города з Києва,
До півнів сягав Тмутороканя,
Вовком путь перебігаючи
Великому Хорсові. - 160. Йому в місті Полоцьку
Дзвонили дзвони до заутрені
У святій Софії раннім-рано,
А вже в Києві він чув той дзвін. - 161. Віща душа була
В тілі його молодецькому,
А не раз, не два біди зазнавала. - 162. Тим же то Боян віщий
І склав колись мудру приповідку: - 163. «Ні мудрому, ні меткому,
Ні за пташку прудкішому
Суда божого не минути!» - 164. Ой і стогнати землі Руській,
Колишні часи і князів колишніх - 165. Пригадуючи!
Не можна ж було прикути
Того старого Володимира
До гір київських! - 166. Стали бо корогви
Одні Рюрикові, інші – Давидові,
В різні боки вони розвіваються, - 167. Списи співають на Дунаї
- 168. Ярославни княгині чути голос.
Як та чайка-жалібниця,
Стогне вона вранці-рано: - 169. «Полечу, – каже, – зозулею по Дунаю,
- 170. Умочу бобровий рукав
У Каялі-ріці, - 171. Обмию князеві криваві рани
На тілі його дужому!» - 172. Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи: - 173. «О вітре, вітрило!
Чому, господарю, силою вієш? - 174. Чому мечеш ворожі стріли
На крилах своїх легких
Проти воїнів мого милого? - 175. Чи то мало тобі шугати під хмарами,
Кораблі на синім морі гойдаючи? - 176. Чому, господарю, по ковилі срібній
Розсіяв ти мої радощі?» - 177. Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи: - 178. «О Дніпре-Славуто!
Пробив ти кам’яні гори
Крізь землю Половецьку, - 179. Гойдаєш кораблі Святославові,
До полків несучи Кобякових. - 180. Принеси ж ти, господарю,
До мене мого милого,
А не слала б я сліз йому ревних
На море пораненьку!» - 181. Плаче-тужить Ярославна
Вранці в Путивлі на валу,
Словами промовляючи: - 182. «Сонце світле, трисвітле!
Для всіх ти тепле і красне! - 183. Чому ж, сонце-господарю,
Простерло гаряче своє проміння
На воїнів мого милого
У полі безводному,
Спрагою їм луки посушило,
Тугою сагайдаки склепило!» - 184. Опівночі море заграло,
Мла іде стовпами-вихрами,
Ігореві князю бог путь являє
Із землі Половецької
На землю Руську,
До отецького золотого престолу. - 185. Погасла зоря вечорова,
Ігор спить, Ігор не спить,
Ігор мислю поле міряє
Од великого Дону
Та й до Дінця малого. - 186. Овлур свиснув на коня за річкою,
Подає вістку князеві…
І нема вже князя Ігоря!
Стогне-гуде земля, - 187. Шелестить трава,
Намети половецькі сколихнулися. - 188. А Ігор князь поскочив горностаєм
Між очерети високі,
Білим гоголем на воду полинув. - 189. Іспав же він на коня бистрого
Ще й помчався вовком-сіроманцем - 190. До лугу донецького,
Ще й полетів ясним соколом,
Гуси-лебеді в тумані сизому
На підживок собі забиваючи. - 191. Коли Ігор соколом летить,
Овлур сірим вовком стелеться,
Студену росу струшуючи:
Заморили ж вони бистрі свої коні. - 192. Каже Донець:
- 193. «Княже Ігорю!
Не мало тобі слави,
Кончакові – досади лютої,
А Руській землі веселощів!» - 194. Каже Ігор
- 195. «О Донець-ріко!
Не мало тобі слави,
Що носив ти князя на хвилях,
Стелив йому траву зелену
На берегах срібних,
Окривав теплим туманом
У затінку зеленого дерева, - 196. Стеріг на воді гоголем,
На хвилі птахом-рибалкою,
На вітрі качкою-чорнухою!» - 197. Не така ж та річка Стугна,
Що мало води в собі має,
Та чужі забирає собі потоки,
Широко в гирлі розливаючись!
Потопила вона край темного берега - 198. Юнака князя Ростислава.
Плаче мати Ростиславова - 199. По юнакові Ростиславу князеві!
Никли квіти жалощами,
Дерево з туги к землі клонилося! - 200. Не сороки заскрекотали, –
Їдуть Гзак і Кончак
Слідом Ігоревим. - 201. Тоді ворони не крякали,
І галич примовкла,
І сороки не скрекотали, – - 202. Тільки полози повзали,
Тільки дятли стукотом
Шлях до річки показували,
А ще соловейки співом веселим
Ясен світ віщували. - 203. Каже Гзак Кончакові:
- 204. «Коли сокіл до гнізда відлітає, –
Не пустім молодого соколяти,
Золотими стрілами застрельмо». - 205. Каже Кончак Гзакові:
- 206. «Коли сокіл до гнізда відлітає, –
То опутаймо соколя його
Красною дівчиною». - 207. Каже Гзак Кончакові:
- 208. «Як опутаєм його
Красною дівчиною,
То не бачити нам ні соколяти,
Ані дівчини тієї красної,
Тоді нас птахи почнуть бити
В полі нашому Половецькому!» - 209. Сказав Боян, піснетворець давній
Часу Олега ще й Ярослава,
Про дні сказав Святославові: - 210. «Тяжко голові без плечей,
А зле тілу без голови».
Так само тяжко й Руській землі
Без князя Ігоря. - 211. Сонце сяє в небі ясному,
Ігор князь – у Руській землі! - 212. Дівчата співають на Дунаї,
В’ються голоси через море
До Києва города. - 213. Іде Ігор Боричевим
До святої богородиці Пирогощої. - 214. Землі раді, городи веселі,
- 215. Співають вони про давніх князів,
Про молодих виспівують. - 216. Слава славна Ігорю Святославовичу,
Буй-турові Всеволоду,
Володимирові Ігоревичу! - 217. Здоров’я князеві й дружині,
Що борються за народ християнський
Із військами поганими! - 218. Князям і дружині слава!
Амінь.
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.