Украинский перевод В. Шевчука
Перевод на украинский язык
Источник:
Слово о полку Ігоревім та його поетичні переклади й переспіви в українській літературі. Видання підготував Олекса Мишанич. К.: Акта, 2003. С. 565579.
- 1. Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід. - 2. Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було. - 3. Коли Боян, цей віщий соловейко,
Співав комусь осанну величальну,
То білкою носився по деревах,
Землею – сірим вовком, а в ідхмар’ї
Орлом могутнім з клекотом ширяв. - 4. Згадавши про усобиці колишні,
Пускав він десять соколів на зграю
Прекрасних лебедів, що линули вгорі,
І князеві, чий сокіл найспритніший,
Він пісню попереду дарував.
Співав хвалу старому Ярославу;
Або Мстиславу, мужньому із мужніх,
Який зарізав велетня Редедю;
Або Роману, сину Святослава… - 5. Так, мовби десять соколів, на струни
Пускав він віщі пальці, й рокотали
Самі ті струни – славили князів. - 6. Почнемо з Володимира. Й розкажем
Про Ігоря, що вигартував розум
Неміряною силою своєю
І вигострив відвагою, як меч. - 7. Повідаєм, як, сповнившись завзяття
І болю за страждальну рідну землю,
Одчайний князь полки свої хоробрі
На землю Половецькую водив. - 8. На сонце Ігор глянув і жахнувся –
Все військо враз покрилося пітьмою! - 9. І мовив Ігор:
- 10. «Браття і дружино!
Забитим краще буть, ніж полоненим. - 11. То ж сядьмо, браття русичі, на коней,
Щоб глянуть на великий синій Дон!..» - 12. Й таку незборну Ігор мав жадобу
Дістатись Дону, спробувати Дону,
Що геть йому знамення заступила. - 13. «Бажаю, – мовив, – списа поламати
Край поля Половецького із вами,
Хоробрі, мужні русичі! Загину
Або шоломом Дону зачерпну!»
- 14. Бояне, соловію днів минулих!
Якби ж похід цей ти ощебетав,
Стрибаючи по дереву уяви,
Злітаючи думками попід хмари,
Сплітаючи у пісню сущу славу
Й сягаючи Троянових часів! - 15. Ти б заспівав про Ігоря:
- 16. «Не буря несе над степом соколів –
Вороння летить до Дону, чуючи біду». - 17. Або почав би, Велесів нащадку:
- 18. «Іржання коней чути за Сулою,
Б’ють дзвони в Києві, у Новгороді сурми
Похід скликають, стяги над Путивлем
Загравами тривожно лопотять…»
Жде Ігор брата милого в Путивлі. - 19. Примчав і мовив Всеволод буй-тур:
- 20. «Один ти в мене, Ігорю, мій брате,
Порада і розрада ти моя! - 21. Сідлай же, князю, коні свої бистрі,
- 22. Бо вже мої осідлані стоять
Попереду під Курськом, наготові. - 23. Мої куряни – воїни умілі:
Під трубами сповиті, із шоломів
Напоєні й згодовані зі списа, - 24. Дороги та яруги їм відомі;
В них луки пружні, повні сагайдаки
І шаблі гострі – волос перетнуть. - 25. Вовками скачуть в полі і шукають
Собі та князю слави й перемоги!..» - 26. Вступивши у стремено золотеє,
Він полем рушив. З ним – уся дружина. - 27. їм темрява дорогу заслонила,
- 28. Від стугону, що линув звідусіль,
Збудилось птаство, звірі розкричались, - 29. А див гукнув із чорних верховіть,
Щоб чули Волга, Сурож та Посулля,
Помор’я, Корсунь і Тмуторокань. - 30. І половці посунули до Дону;
Мов лебеді сполохані, ячали
Кибитки незліченні опівно́чі…
До Дону Ігор воїнів веде! - 31. Вороння чорне клякне на деревах,
Вовки в яругах бродять. Клекотають
Орли у небі. Злякані червоним,
Лисиці тонко брешуть на щити… - 32. О Руська земле, ти вже за горою!
- 33. Пітьма світліє.
- 34. Вранішня зоря
Встає над полем, маревом повитим. - 35. Стих соловей. Вороння крик зняло…
- 36. Тут русичі червоними щитами
Степ перекрили, прагнучи собі
Звитяг і честі, Ігореві – слави. - 37. У п’ятницю схрестилися мечі,
Здригнулись половці, змішалися, побігли!
Розсипавшись, мов стріли, по степу,
Помчали русичі чарівних половчанок,
А з ними – золото, єдваби, оксамит; - 38. Кожухами, опанчами, парчею
Та іншим узороччям половецьким
Вимощували шлях через боло́та… - 39. Багровий стяг, біляста хоругов,
Бунчук червоний й ратище срібляне
Хороброму дісталися звитяжцю. - 40. Дріма в степу Олєговє гніздо.
Далеко залетіли соколята! - 41. Для кривди не народжені вони
Ні беркуту, ні кречету, ні круку,
Ім’я якому – дикий половчанин! - 42. Кончак біжить, неначе сірий вовк;
Гзак поспішає вслід йому до Дону. - 43. На другий день, заледве розсвіло,
Криваві зорі згубу провістили. - 44. Від моря чорні хмари потяглись,
Чотири сонця прагнучи покрити;
Спахнули сині блискавки… - 45. Ой бути
Страшному грому! Стрілами іти
Дощу від Дону. - 46. Списам поламатись,
Й мечам пощербитись об крицеві шоломи
На річці на Каялі, біля Дону! - 47. О Руська земле, ти вже за горою!..
- 48. Тут дужий вітер, Стрйбожів онук,
Війнув із моря стрілами в обличчя
Полкам черленим, Ігоревим воям. - 49. Земля здригнулась, спінились річки,
І курява знялася над полями! - 50. Лопочуть стяги – половці ідуть
Від Дону і від моря… - 51. Звідусюди
Хоробре руське військо обступили, - 52. Степ перекрили кличем бойовим;
А русичі – черленими щитами. - 53. Яр-туре Всеволоде, ти спинив грудьми
Лихе поріддя. Стрілами проймаєш,
Гримиш мечем. - 54. Де зблисне твій шолом,
Там голови погані половецькі
Летять на землю. - 55. Ковані шоломи
Поскіпані тобою, ярий туре!.. - 56. О миле браття, в січі він забув
Про тиху славу, отчий княжий стіл
І Глібівну – дружиноньку вродливу,
Що жде його в Чернігові далекім!.. - 57. Були віки Троянові, літа
Старого Ярослава проминули; - 58. Олег мечем усобиці кував
І стріли сіяв – - 59. гордий Гориславич.
Це він вступив в стремено золоте
У городі своїм Тмуторокані, - 60. І дзвін той Всеволод у Києві почув,
- 61. А Володимир чув його в Чернігові
Й ворота навіть вранці замикав. - 62. Це ж за його обиди похвальба
Бориса Вячеславича поклала
На березі Канини. - 63. Звідтіля ж
Повезли Ізяслава до Софії
На вічний спокій в Києві святому… - 64. Був смутний час. Насіяв князь Олег
Чимало лиха, й виросли роздори,
І згинуло незлічено добра
Народу руського – Даждьбожого онука.
В крамолах, в міжусобицях лягло
Людей немало. - 65. Рідко орачі,
Йдучи за плугом, голос подавали.
Зате воро́ни каркали щодня
На трупах, не похованих у полі… - 66. Страшні були ті битви. Ця ж така,
Якої ще ніколи не бувало!
Від рання аж до вечора і знов
Од вечора до рання свищуть стріли,
Гримлять мечі об крицеві шоломи
Й ламаються скривавлені списи - 67. У полі незнайомім Половецькім…
Копитами поорана земля
Кістьми була засіяна і щедро
Полита кров’ю: тугою зійшли
Вони в тобі, о страдна Руська земле! - 68. Над ранок знявся в полі шум і дзвін –
- 69. Ковуїв Ігор в січу завертає,
Йдучи на поміч Всеволоду-брату. - 70. День бились. Два. Ополудні на третій
Упали мертво Ігореві стяги, - 71. Й два брати-розлучились на Каялі.
- 72. Не стало тут кривавого вина;
- 73. Скінчили учту русичі хоробрі:
Впоїли свата й поряд полягли
За землю Руську. - 74. Трави сум схилив,
І дерево в жалобі приклонилось… - 75. Настала, браття, тужная пора;
Пустиня руську силу подолала. - 76. Ввійшла обида у Даждьбожий рід,
Ступила Діва по землі Трояна
І заплескала крилами край Дону,
Прогнавши золоті часи. - 77. Не йшли князі в походи в дикий степ,
Бо мовив брат до брата гордовито:
«Оце моє, і те також моє».
Дрібне самі великим нарекли
Й з крамолою надовго побратались. - 78. А бісове поріддя звідусіль
Пішло на Руську землю безборонне. - 79. Далеко мужній сокіл залетів,
Воро́н б’ючи, – заледве не до моря! - 80. Не воскресити Ігоревих воїв,
Русі щитами їм не затулить! - 81. Помчали з кличем вбивство і грабіж,
- 82. Линули пломінь з огняного рогу,
І жони руські вмилися слізьми: - 83. «Уже нам милих лад не приголубить,
Ні здумати, ні вгледіти очима;
Уже нам срібла й золота не знати…» - 84. І стогоном озвався скорбний Київ,
Чернігів же напасті опосіли. - 85. Розлився жаль великий по Русі
Й проріс печаллю буйною повсюди. - 86. Князі кували смуту.
- 87. А земля
Стогнала під копитами поганих. - 88. Хоробрі Святославичі біду
На річці на Каялі розбудили,
Яку приспав був грізний Святослав
Мечами харалужними своїми. - 89. Це він навів полки свої міцні
На землю Половецьку, притоптавши
Яри й горби; озера скаламутив
І висушив болота і струмки.
А хана Кобяка із Лукомор’я,
Як вихор, вихопив у війська на очах.
І впав Кобяк у Києві, в дитинці
Великого звитяжця Святослава. - 90. І греки, і морава, й венеційці
Хвалу співають князю Святославу
І гудять Ігоря, що силу потопив
На дні Каяли, ріки половецькі
Засипав руським скарбом золотим - 91. І пересів із княжого сідла
В сідло раба, невольника простого. - 92. Стоять пониклі вдови на валах,
Віднині їм веселості не знати. - 93. У Києві на горах Святослав
Побачив сон страшний і дивовижний. - 94. «Ізвечора, – повідав, – тільки ліг,
Мене укрили чорним покривалом - 95. Й дали напитись синього вина,
Отрутою замішаного густо, - 96. І сипали з поганських сагайдаків
На груди перли - 97. й ніжили мене.
А терем був без стелі та верха… - 98. В бору Кияні та на Оболоні
Всю ніч ворони Бусові кричали - 99. І зграями летіли над Дніпром».
- 100. Бояри князю мовили на те:
- 101. «Твій розум, батьку, туга полонила;
- 102. Два соколи із отчого стола
Злетіли, щоб сягнуть Тмуторокані
Або шоломом Дону зачерпнути.
І вже їм крила шаблі повтинали,
А їx самих попутали залізом. - 103. Стояла тьма у скорбний третій день:
Два сонця змеркли, згасли два багряні
Твої стовпи. Пітьмою огорнулись
Два юних місяці – Олег та Святослав –
Й занурились у море. - 104. На Каялі
Важуча тьма покрила білий світ. - 105. І половці, мов хижії гепарди,
Розбіглись безборонно по Русі. - 106. Уже хула злетіла на хвалу,
- 107. Насильство напосілося на волю,
- 108. І Діва ополчилася на Русь.
- 109. Над морем синім готки молодії,
Подзвонюючи золотом, співають
Про битву на Каялі та про Буса,
Розп’ятого Вінітаром, й леліють
Відплату Шарукановій ганьбі. - 110. А ми – дружина – в тузі та печалі!»
- 111. Й тоді великий мудрий Святослав
Промовив слово, змішане з сльозами: - 112. «Братове милі, дітоньки мої,
Відважний Ігорю і Всеволоде-туре,
Зарано меч ви гострий підняли
На землю Половецьку – і без слави
Поганську кров у січі пролили. - 113. Серця хоробрі ваші гартувались
У мужності й жорстокій боротьбі. - 114. Небої любі, що ж ви натворили
На срібну сивину мою! - 115. Куди поділись влада й многораття
Чернігівського брата Ярослава
З вельможами й могутами його,
З татранами й ольберами швидкими,
Що тільки з захалявними ножами
Полки ворожі кличем побивають,
Видзвонюючи в прадідівську славу? - 116. Сказали ви: «Мужаймося самі.
Минулу славу візьмемо з собою,
Прийдешню теж поділимо на двох!» - 117. А чи не міг і я помолодіти?
- 118. Коли линяє сокіл, то не дасть
Свого гнізда й сильнішому в обиду. - 119. Біда – князі мені не підмогають;
- 120. Нінащо обернулася година.
- 121. Вже на Сулі у Римові кричать
Од шабель половецьких. Переяслав - 122. Стікає кров’ю Глібового сина.
На тугу й на печаль мені!..»
Промовивши це слово золотеє,
Князь важко сиву голову схилив. - 123. Великий княже Всеволоде! Мислю
Замало з Володимира літать –
Пора вже отчий стіл попильнувати! - 124. Тобі під силу Волгу розкропити
Міцними опачинами і з Дону
Шоломами всю воду перелить. - 125. Коли б прийшов, за красну половчанку
Платили б по ногаті, а за бранця –
Найбільше по різані. - 126. Ти ж бо можеш
Живими диво-стрілами стріляти –
Це Глібовими мужніми синами! - 127. Буй Рюриче, Давиде невгамовний!
Чи то не ваші золоті шоломи
По крові плавали - 128. й дружинники хоробрі,
Мов тури, рикали, поранені у січі
На полі незнайомому, чужому? - 129. Вступіть, володарі, в стремена золоті
За горе краю Руського, за рани
Криваві князя Ігоря! - 130. Могутній Осмомисле Ярославе!
Високий злотокований твій стіл;
Залізними полками ти підпер
Угорські гори, міцно заступивши
Дорогу королеві. Ти замкнув
Ворота на Дунаї, через хмари
Метаючи каміння і пустивши
По синьому Дунаю кораблі. - 131. Гроза твоя далеко доліта;
Ти одчиняєш Києву ворота
І з Галича готуєшся стрілять
Заморського султана, - 132. Господарю!
Стріляй мерщій поганця Кончака
За горе краю Руського, за рани
Криваві князя Ігоря! - 133. Рома́не мужній! Дух тебе веде
На подвиги великі. - 134. Ти ширяєш,
Мов сокіл, на розбурханих вітрах,
У смілості змагаючись з орлами. - 135. У тебе є залізні юнаки
В латинських обладунках. Де промчали –
Гула земля. Литовці і ятвяги,
Дремели й половці покидали списи.
І голови покірно приклонили
Під їхні харалужнії мечі… - 136. А Ігореві світ уже померк,
І дерево в печалі ронить листя: - 137. Погані скрізь – по Росі й по Сулі.
Не воскресити Ігоревих воїв,
Русі щитами їм не затулить! - 138. Дон, князю, кличе! Помсти вимагає
- 139. Пролита всує Ольговичів кров!
- 140. Мстиславичі волинські – шестикрильці
З хороброго і знатного гнізда!
Хіба не в герцях влади домоглися? - 141. Навіщо ж ваші золоті шоломи,
Списи ляхівські й ковані щити? - 142. Загородіть же стрілами меткими,
Ворота Полю, меч свій підніміте
За горе краю Руського, за рани
Криваві князя Ігоря! - 143. Уже Сула сріблясте не тече
До міста Переяслава. Двіна
Болотом стала грізним полочанам
Під кличем ворога. - 144. Один лиш Ізяслав,
Васильків син, попробував мечами
Литовськії шоломи й погубив
Велику славу дідову, а сам
Лишився під черленими щитами
В скривавленій столоченій траві. - 145. І мовив тихо:
- 146. «Воїнів моїх
Прикрили птиці крилами, а звірі
Злизали кров!..» - 147. І поруч не було
Ні брата Брячислава, анікого.
Самотній душу богові віддав –
Скотилася перлиною-сльозою… - 148. Печаль велика Полоцьк пойняла,
І труби заридали городенські. - 149. І Ярославе й інші молодці –
Олегові онуки по крамолі!
Схиліть свої знамена, повкладайте
Свої мечі пощерблені у піхви, - 150. Бо вже ви навіть діда обскакали!
- 151. Це ви поганські орди привели
На землю Руську, на діла Всеслава. - 152. Усобиці – ось брама, крізь яку
Ввійшла ґвалтовність люта половецька!
На сьомому Трояновому віці - 153. Всеслав на Діву жереба метнув.
- 154. Обпершись на повсталих, у сум’ятті
Доскочив хитро Києва і списом
Діткнувсь великокняжого стола. - 155. Опівночі, злякавшись Ізяслава,
Лишив киян і тишком, наче звір,
З-під Білгорода шаснув і розтанув
У синій млі. - 156. Він тричі увірвав
Примхливе щастя: Новгород узявши,
Розбивши давню славу Ярослава - 157. І вовком перебігши до Немиги.
По річці стелять голови-снопи
Й молотять харалужними ціпами.
На тім току життя своє кладуть,
Од тіла грішну душу одвівають. - 158. Немижині криваві береги
Засіяні не зерном, а кістками
Хоробрих краю Руського синів. - 159. Всеслав удень судив і напучав,
Уділи роздавав княжатам,
А ніччю бігав вовком по Русі:
Допоки півень тричі прокричить,
Із Києва домчить Тмуторокані
І сонцеві дорогу перейде. - 160. Йому задзвонять в Полоцьку, а він
Той дзвін ранковий в Києві почує… - 161. Хоч віщою душа його була,
А тіло дужим, лиха натерпівся. - 162. Йому Боян наш, мудрий та веселий,
Колись-бо мовив приспівку таку: - 163. «І хитрому, й кмітливому,
І чаклуну умілому
Суд божий не минуть». - 164. О Руська земле! Ти іще не раз
Зітхнеш печально, з тугою згадавши
Годину давню й велетів князів! - 165. Було, старого князя Володимира
До Києва нічим не прикуєш… - 166. І нині встали Рюрикові стяги,
Й Давидові розпрямились хорогви;
Та в різні боки мають ті знамена… - 167. Списи ж співають, браття,
- 168. на Дону!
Голосить Ярославна на зорі,
Кигичучи, мов чайка, примовляє: - 169. «Зигзицею до Дону полечу,
- 170. Вмочу рукав шовковий у Каялу
- 171. І рани князю витру на його
Могутньому порубаному тілі». - 172. В Путивлі, на високім заборолі
Голосить Ярославна, примовляє: - 173. «Вітриле, вітре, Стри́боже швидкий,
- 174. Навіщо мечеш стріли половецькі
На воїв мужа милого мого? - 175. Хіба не досить віяти вгорі,
Ширяти попід хмарами важкими,
Гойдаючи на морі кораблі? - 176. Навіщо ж ти веселощі мої
По сивій ковилі розвіяв?» - 177. В Путивлі, на високім заборолі
Голосить Ярославна, примовляє: - 178. «Славутичу! Крізь гори кам’яні
Пробився ти у полі Половецькім. - 179. Леліяв Святославові човни
До полку Кобякового. Могуте! - 180. Мені з неволі ладу прилелій,
Щоб я не слала сліз йому на море». - 181. В Путивлі, на високім заборолі
Голосить Ярославна, примовляє: - 182. «О сонце ясне, лагідне усім!
- 183. Навіщо, красне, промені жагучі
Простерло ти в безводному степу
На воїм мужа милого мого,
Звело їм луки спрагою, стягнуло
Журбою сагайдаки?..» - 184. На зорі
Заграло море, смерчі потяглися
Імлою в степ: то Ігореві бог
Таким знаменням вказує дорогу
На землю Руську з тяжкого полону. - 185. Погасла че́рлень вечора. Пітьма
Лягла густа на землю Половецьку…
Не спиться князю Ігорю, в думцях
Він поле дике міряє від Дону
Аж до Дінця… - 186. Тут половець Овлур
На коней тихо свиснув за рікою,
Даючи князю гасло! - 187. Застогнала
Суха земля, травою шум пішов,
І вежі половецькі похитнулись. - 188. Князь Ігор – горностаєм в очерет,
На воду – білим гоголем; - 189. упав
На буй-коня і соколом швидким - 190. В імлі полинув, лебедя та гуску
Собі забивши спритно на вечерю. - 191. Якщо князь Ігор соколом летів –
Овлур подався вовком, отрусивши
Студені роси. Коней підірвали,
Коли добігли лугу при Дінці. - 192. Донець радіє,
- 193. Ігореві каже:
«Ти, князю, нині величі зажив;
Кончак – неслави; Руськая земля –
Веселощів, померклих на Каялі!» - 194. І мовить Ігор:
- 195. «Донче, славен будь
За те, що князя хвилями леліяв,
Траву зелену слав йому під ноги,
Вдягав імлою теплою у шатрах
Гаїв зелених, - 196. гоголем стеріг
На чистих плесах, чайкою – на лузі,
І тернами густими – на вітрах». - 197. А Стугна не така була.
Розлившись од весняних ручаїв
І крові мертвих воїнів, закрила
В своїх темнинах князя Ростислава. - 198. Заплакала по мужнім юнакові
Княгиня-мати. - 199. Квіти похилились,
І дерево в жалобі приклонилось… - 200. То не сороки, злякані орлом,
Заскрекотали – Ігоревим слідом
Спішить Кончак із Гзаком. - 201. Причаїлись
На вітті чорні ворони, замовкли
Сороки й галки. - 202. Полози одні
Повзуть неквапно в травах поруділих.
Стукочуть дятли, вказуючи путь
Додому князю Ігорю, піснями
Світ провіщають радо солов’ї. - 203. І каже Гзак сердито Кончакові:
- 204. «Коли вже сокіл вирвався – вб’ємо
Соколича стрілою золотою!» - 205. Кончак же мовить Гзакові лукаво:
- 206. «Коли вже сокіл вирвався – окрутим
Соколича дівочою красою». - 207. І буркнув Гзак похмуро:
- 208. «Окрутить
Не мудре діло, тільки ж нам тоді
Не бачити не те що сокільця,
Ай красної дівиці! Це гніздо
Нас битиме і в полі Половецькім». - 209. Колись Боян – премудрий піснетворець
Славетних Ярославових часів –
Сказав про Святославові походи: - 210. «Хоч тяжко голові не на плечах,
Та тілу також зле без голови».
Отак і краю Руському нелегко
Без Ігоря, Олегового внука. - 211. «Сіяє сонце ясне в небесах –
Князь Ігор в Руську землю повернувся!» – - 212. Лунає спів дівочий на Дунаї
І в’ється аж до Києва за море. - 213. Вже Ігор іде Боричевим, радий Вклонитись чудотворній Пирогощій.
- 214. Всміхнулась Русь крізь сльози та печаль!
- 215. Старим князям осанну проспівавши,
Хвалу співати можна й молодим: - 216. Хай славні будуть Ігор Святославич,
Буй-тур відважний Всеволод і юний
Князь Володимир Ігоревич! - 217. Слава
Усім князям хоробрим і дружині,
Що землю рідну пильно бережуть! - 218. См. фрагмент 217
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.