Белорусский перевод Ф. Климчука
«Збудзінне». 1990. №№ 10(15), 12(17), 1991.№2(20).
- 1. Можэ добрэ було б нам, браты, почяты по-стародавному нывысельу росказ про поход Ігора, сына Святославового?
- 2. Чы ны ліпш було б початы тую "пісню" так, як почынаюцьця допірышны быліны, а ны так, як задумував Боян.
- 3. Бо хытрьу-розумньу (мудрый) Боян, як хотів кому пісню складаты, то росходывся лывіркою по дэрыву, сывым вовком по зымнн, сызокрылым орлом пуд облакамы.
- 4. Спомынав він, як шо росказував, про бнкы давньуі поры. Тоды пускав дэсэть соколів на чэроду лыбідок: до которьпі лыбідкы сокнль долітав, тая пэрша пісню спывала старому Ярославовы, одважному Мстіславовы, шо зарізав (забыв) Рэдедю пырыд полкамы касожськымы, росхорошому Романовы, сыновы Святослава.
- 5. Боян жэ, браты, ны дэсэть соколів на чэроду лыбідок пускав, а свріі мудры пучкы (пальці) на жывьц'і струны клав; воны ж самы князям славу говорылы.
- 6. Почнэм жэ, браты, гэту повссть од старого Влыдімыра до тэпэрышного Ігора, шо пронызав розум мыцнотою свэю і нагострыв сэрцэ свое одвагыю,
- 7. наповнывся боёвым духом, повів своіі одважны полкы на зэмню Половэцьку за зэмню Руську.
- 8. Тоды Ігор глянув на яснэ сонцэ і пубачыв, шо од ёго (Ігора) поночотыю все его віпсько прыкрытэ.
- 9. І кажэ Ігор своіс дружыны:
- 10. «Браты і дружыно! Ліпш жэ посэчаному (порубаному) буты, ныж пленному буты;
- 11. то сядьмо, браты, на своіх шмаглых конэі да пубачымо сыного Дона».
- 12. Вбылось князёвы в голову нымавісты якое хотінне, шо застыло (заслоныло) ныбэськьу (ныбэсный) знак, шоб дотуркатысь до Дону вылікого.
- 13. «Хочу, — кажэ, — піку (коп'ё) зламаты об конэць зымні Половэцькьуі; з вамы, руськы, хочу голову свою положыты чы напытысь шоломом (хэлмыю) з Дона».
- 14. Эх Боян, соловэі колышного врэмня (колышньуі поры)! От бы ты про гэты полкы выспывав-вышчыбытав, скачучы, соловэю, в мыслях по дэрыву, лэтаючы розумом пуд оболокамы (хмарямы), звываючы, соловэю, обідьвы половыны тыпэрышного времня, гасаючы Трояновыю стэшкыю чырыз поля (степ) на горы.
- 15. Трэба було б спываты (пггы) пісню Ігоровы, тому (Олеговому) внуковы:
- 16. «Ны бура соколів занысла чырыз степ шырокьу' (полэ шырокэ), галкы чыродамы быжеть до Дона вылікого».
- 17. Чы заспывав бы був, розумньу Боянэ, внук Волосого:
- 18. «Коны ржуть за Сулыю, звыныть слава в Кыевы, трубы трубеть в Новгороды, стоеть стягы в Путівлі!» Ігор ждэ дорогого брата Всеволода.
- 19. I кажэ ему вэлычтур Всеволод:
- 20. «Одын брат, одын світ ясньу — ты, Ігорэ! Абадва мы Святославовы сыны,
- 21. Сыдлаі, брату, своіі шмаглы коны,
- 22. а моіі вжэ готовы, осідланы впырідж коло Курска.
- 23. А моі тьуі курянэ — цваны хлоішіпуд трубамы вповываны, пуд шоломамы (хэлмамы) колыханы, концямы пікэі (коп'юв) выкормняны;
- 24. дорогы іім выдомы, яругы іім знакомы, лукы в ііх нацягняны, колчяны открыты.шябяі нагостраны,
- 25. самы скачуть, табы сывы вовкы по стіпу (по полы), шукаючы собі чзсьці, а князевы славы».
- 26. Тоды вступыв князь Ігор в золотое стремя і шуіхав по чыстопольці.
- 27. А сонцэ ему поночотыю (од затменія) дорого аступало (застыло)
- 28. ныч стонала ему бурьпо з громом; обудылось птаство; звырі сталы подаваты голос — дыко засвышчалы;
- 29. затрыпытав Дыв на дэрывы, на самому струпочку (выршэчку): вылыть послухаты нызнакомым зэмням—ля Волгы, і Помор'я, і Посулля, і Сурожа, і Корсуня, і тобі, тьмутороканьськьу балван!
- 30. А половці непромшггымы дорогамы (стыжкамы) потыслысь до вылікого Дона; пышчеть ііх возы (нымазаны) огшвночы, табы роспуджаны лэбыді. Ігор жэ до Дона віфько выдэ.
- 31. А вжэ быда его пасэ птушок по дубняках, вовкы буру наклыкають по яругах, орлы клёкотаннем склыкають звірів до костэ, лысыці (лысы) брэшуть на чырвоны шчыты.
- 32. Эх, Руська зымня, ты вжэ за горою.
- 33. Довга поночная ныя.
- 34. Россвітте прынысло выдно. Тумань поля покрыла.
- 35. Заснуло солов'ёвэ шчыбытанне, прочнувся гомон галок.
- 36. Руськы пырыгородылы чырвопымы шчытамы шырокы поля, шукаючы собі чэсьці, а князевы славы.
- 37. Зранку в п'ятныцю потопталы (воіны Ігора) полкы половэцькыр, россыпавшысь стріламы по полю (по стіпу), погналы хорошых дывок половэцькых, а з іімы золото, шовк, і дорогьу оксаміт.
- 38. Покрываламы і накыдкамы, і кожухамы почалы мосты мостыты по болотах і бухтавыцях, і шэ всякым тканнем-нашываннем половэцькым
- 39. Чырвоньу стяг, біла хоронка, чырвоньі бунчук, сіребраныі дыржяк—одважному сыновы Святослава!
- 40. Дрымлэ в полы (в стіпу) одважнэ Олеговэ плынне, далеко залытіло!
- 41. Ны було воно роджанэ на обіду (крывду) ны соколовы, ны крэчотовы, ны тобі, чорньу ворон, поганьу' половчянын!
- 42. Гзак быжыть сывым вовком, Кончяк ему слід правыть (направляе) до Дона вылікого.
- 43. Другого дня вэльмы рано крывавы зоры выдно (світ) ознамняють.
- 44. Чорны хмарі з мора ідуть, хочуть закрыты штыры сонці, а в ііх трыпэчэ сынэ мыганве.
- 45. Буты громовы вылікому! Лты дошчевы стріламы з Дона вылікого!
- 46. Тут пікам (коп'ям) поламатыся, тут шаблям потрошчытыся об шоломы (хэлмы) половэцькы на рыці Каялы коло Дона вылікого!
- 47. Эх, Руська зымня, ты вжэ за горою!
- 48. От вітры, Стрыбоговы внукы, віють од мора стріламы на одважны полкы Ігоровы.
- 49. Зымня стугоныть, рікы мутно тычуть; порошок (пыл) поля покрывае.
- 50. Стягы говореть: половці здуть од Дона і од моря,
- 51. і з усіх бокыв руськы полкы обступылы.
- 52. Чортывськы діты галасом поля (степ) пырыгс-родылы, а одважны руськы пырыгородылы чырвонымы шчытамы.
- 53. Тур-рызыка Всеволод! Сторш ты на обороны попэроду внська прыска)іш на внсько стріламы, гряхарш об шоломы мычамы стальнымы.
- 54. Куды, тур, поскачэш, посвічуючы сворм шоломом золотым, — там лыжеть поганы головы половэцькы.
- 55. Посэчаны тобою нагартованымы шяблямы аварськы шоломы (хэлмы), тур-рызыка Всеволод!
- 56. Ны дывыцьця внн на раны, дорогьуі браты, забувсь про чзсьць і жытку, і про город Чырнігов, і про золотого батьковського прыстола, і про звычай, і доброту свэі мыльуі Глебовньуі.
- 57. Булы вікы Трояновы, мынулы літа Ярославовы, булы походы Олеговы, Святославового Олега.
- 58. Гэтоі Олег мычем ныласку ковав, стрілы по зымні сіяв.
- 59. Вступае вон в золотое стремя в городы Тьмуторокані,
- 60. а тоі звон чув колышньу' вылікьу Ярослав,
- 61. а сын Всеволода Владімыр кажного ранку гушы затыкав в Чырніговы.
- 62. Борыса ж Вячэславового слава на суд прывела і на рыці Каніну зылёнэ смыртэлнэ покрывало послала за обіду Олеговы, одважному молодому князевы.
- 63. С тэіі ж Каялы Святополк потішыв іздою батька свого (прыказав забраты і прывызты батька свого) помыз мадярськымы кнньмы до святэі! Софуі в Кыевы.
- 64. Тоды пры Олеговы Горыславовому сіялысь і рослы помыз князямы бнікы, погыбала мака Дажбогового внука; в князівськых сварках вкорочувався чоловічьу' вік.
- 65. Тоды по Руську) зымні мало дэ ратар гукалы, алэ чясто ворінне крякало, ділячы помыз собою трупы; а галкы свою мову Заводылы, хочучы полытіты до Лды.
- 66. Гэтэ було в тых боях, в тых походах, а про гэтакьу бн ныхто ны чув! 3 ранку до вэчора, з вэчора до россвіття лытеть стрілы загартованы, грухають шяблі об шоломы (хэлмы), трышчэть пікамы (коп'ямы) стальнымы
- 67. в полы (стіпу) нызнакомому сырыд зымні Половэцькьці. Чорна зымня пуд копытамы косьцьмы була засіяна, а кровею полыта: быдою зьу'шлы воны на Руську зымлі.
- 68. Што гэто шумыть, што гэто звыныть —
- 69. далёко врано на россвіті? Ігор полкы заворочяе, шкода ему дорогого брата Всеволода.
- 70. Былысь дэнь, былысь другьу; трэтего дня до повдні впалы Ігоровы стягы.
- 71. Тут браты розлучылысь на бэрэговы быстрьу'і Каялы.
- 72. Тут крывавого вына ныхватыло,
- 73. тут бынкіт докончылы одважны руськы: сватыв налоіілы, а самы полыглы за зэмyю Русыку.
- 74. Хылыцьця трава од жялосьці, а дэрыво од гора до зымні нахылылось.
- 75. Вжэ, браты, нывысела годына настала, вжэ пустэлныця сылу прыкрыла!
- 76. Встала крывда в сылах (внську) Дажбогового внука,ступыла дівчыною на зэмню Троянову, заплыскала лэбыдёвымы крыламы на сыному моры коло Дона, шіэшчучы, напудыла шчаслыву пору.Біукы
- 77. князів с поганымы мынулысь, бо сказав брат братовы: «Гэтэ мое, а тое тожэ мое». І почалы князі про малое, табы про вылікэ, говорыты, а самы на сыбэ нэлад коваты.
- 78. А нывірны з усіх бокыв прыходылы на зэмню Руську і пырымагалы.
- 79. О, далёко залытів сокшіь (сокол), птушок прыбывшочы до мора!
- 80. А Ігорового одважного полка вжэ ны воскрэсыты.
- 81. іы загаласовалы Стогнанне. Жяль, скачучы по Русыод зымні,
- 82. смагу роскыдаючы з огняного рога. Молодыці руськы росплакалысь, прыказуючы-прыплакуючы:
- 83. «Вжэ нам своііх мылых чоловікыв ны мыслямы замыслыты, ны думкамы задуматы, ны гочыма вглэдыты, а до золота ) сірібра (срібла) навэть ны доткнутысь».
- 84. I застогнав, браты, Кыев од журбы, а Чырнігов од напасты.
- 85. Нуджа розлылась по Руськуі зымні, смуток крывавьп тычэ по Руськуі зымні.
- 86. А князі самы собі нэлад кують,
- 87. а нывірны самы с пырымогамы налэнулы на Руську зэмню, быручы дань по лывірцы с хаты.
- 88. Бо тьпі два одважны Святославовы сыны, Ігор і Всеволод, вжэ быду збудылы, шо був прыспав ііх батько і Святослав грозньп вылікьп кыёвськыі
- 89. Выстрахоцьуіюбув внн ля половцюв: табы бурыю потрыпав іх своімы мнцнымы полкамы стальнымы мычамы; наступыв на зэмню Половэцьку, прытоптав пагуркы і яругы, скаламутыв рікы і озёра, высушыв потёкы і болота. А нывірного Кобяка знад морського бэрога зукутыстого, од залізных вылікых полкыв половэцькых, табы выхор, выхватыв (выторгнув). I попав Кобяк в город Кыев, в хоромы Святославовы.
- 90. Тут німці і вынэды, тут грэкы і моравці прославляють Святослава, нарікають на князя Ігора, што потопыв добро на дно Каялы, рыкы половэцькьуі, насыпавшы туды руського золота.
- 91. Тут князь Ігор пырысів с сыдла золотого в сыдло нывольныцькэ.
- 92. Вжэ посмутнілы вырхы стінэ в містах, а выселысть похылылась.
- 93. А Святославовы тьмяньп сон снывся
- 94. в Кыёвы на горах. «Гэтьпі ночы з вэчора надывапы мынэ, — кажэ, — чорным покрывалом на кроватюх тысовых,
- 95. чэрпалы мыні сынэ выно с труднотыю змішанэ,
- 96. сыпалы мыні с порожных колчаныв половэцькых на груды жынчуг в вылікых кавалках
- 97. і лашчылы мынэ. Вжэ дошкы в склыпэнні быз подовжаньуі балькы в моёму терымовы золотовэрхому.
- 98. Всю ныч з вэчора сывэ ворінне каркало
- 99. коло Плісныська на полоні, було в лісах Кыянськых і лытіло до сыного мора».
- 100. I сказалы боярэ князевы:
- 101. «Вжэ, княжэ, нуджа твн розум охватыла:
- 102. бо два соколі злытілы з батьковського прыстола золотого, шоб пошукаты міста Тьмутороканя чы напытысь шоломом з Дона.Вжэ соколячы крылка прысэчаны шяблямы нывірных, а самы воны спутаны залізнымы путамы»
- 103. Бо поночы стало на трэту дэнь: два сонці побліднілы, абадва чырвоны стовпы лучів од іх погаслы, а з мы молодьуі місяці, Олег і Святослав, поночотыю заволоклысь і в морэ потонулы, і выліку зухвалость прыдалы хынськым людюм.
- 104. На рыці Каялы поночота выдно заслоныла;
- 105. по Руську зымкі россыпалысь половці, табы "пардужа" плыйма.
- 106. Вжэ насілось ганынне на хвалшне,
- 107. вжэ тріснула (стукнула) быда по волі,
- 108. вжэ врізався Дыв в зэмню.
- 109. Бо гэто готськы хорошы дывкы заспывалы коло сыного мора на бэрозы, бряскаючы руськым золотом, спываючы, як добро було пры Бусовы, хвалячы в піснях тых, хто мстыцьця за Шарукана.
- 110. А мы, дружыно, быз жодньц'і высёлості!
- 111. Тоды велікьдСвятослав промовыв золотое слово, с слёзьмы змішанэ, і сказав:
- 112. «Ох, сыновці моі, Ігору і Всэволодэ! Рано вытэ почалы Половэцьку зэмню мычямы до гора доводыты а собі славы шукаты. Алэ нычэсно осылылы, бо нычэсно кров нывірных розлылы.
- 113. Вашы одважны сырця окованы мнцныю стальлю, а одвагыю загартованы.
- 114. А шо вытэ наробылы ля мого сіребраного сывотыння?
- 115. А вжэ ны бачу власьці дужого і богатого брата мого, вояку Ярослава, шо воёвав с чырніговськымы боярамы, з воеводамы, і з татранамі, шэльбырамы, топчякамы, рывугамы і ольбэрамы. Тьу'і було быз шчытыв з захолявнымы ножямы полкы осылювалы, звынячы прадідовськыю славыю.
- 116. Алэ сказалы: "Жывімо дужымы і одважнымы самы: тую славу, шо будэ, самы возьмэм, а колышну славу самы поділымо!"
- 117. А чы ж дыво, браты, старому помолодіты?
- 118. Як сокыль лыняе, то высоко птушок забывае і ны дасьць свого гнызда в крывду.
- 119. Алэ от дэ зло: князі мыні ны помагають,
- 120. – – –
- 121. Гэто в Рымовы крычеть пуд шяблямы половэцькымы, а Владімыр в ранах.
- 122. Быдаі горэ сыновы Глебовому».
- 123. Вылікьц князю Всеволоду! Чы ны міг бы ты хоч в мыслях прылтіты здалік, шоб батьковського прыстола збырыжты?
- 124. Ты ж можэш Волгу вісламы росплыскаты, а Дона шоломамы вычырпаты!
- 125. А шоб ты тут був, то пленна продавалася б по ногаты, а пленньу' по рызаны.
- 126. Ты ж можэш і на сухому жывымы стрэльбамы стрыляты, вдалымы сынамы Глебовымы.
- 127. Ты, рызыка Рюрік і Давыду! Чы ны вашых справных воіінув позолочаны шоломы по крові плавалы?
- 128. Чы ны ваша одважна дружына рыкае, табы туры, раняны шаблямы загартованымы в нызнакомому полы?
- 129. Вступітэ, браты, в золотьуі стрымёна за крывду тыпэрышньці поры, за зэмню Русыгу, за раны Ігора, одважного Святославового сына!
- 130. Галыцькьу' Осмомыслэ Ярославэ! Высоко сыдыш ты на своёму кованому золотом прыстолы, пудпэр горы мадярськы своіімы залізнымы полкамы, загородыв королевы дорогу, зачыныв ворота Дунаёвы, кыдаючы тяжарі чырыз оболокы, роспораджяючысь аж до Дуная.
- 131. Сылу твою по зэмнях вонпеть, очышц'іш ты ворота ля Кыёва, стрьцпц'іш з батьковського золотого прыстола в султанув в далёкых зэмнях.
- 132. Стрыляй, князю, в Кончака, нывірного кошчэя, за зэмню Руську, за раны Ігора, одважного Святославового сына.
- 133. А ты, одвага Романэ і Мстіславэ! Одважна думка наводыть ваш розум на діло!
- 134. Высоко ты за ділом плаікпіш в рызыцы, табы сокнль на вітровы роспынаючысь, хочучы в одвазы птушку осылыты.
- 135. Бо в вас залізны латы пуд шоломамы латіньскымы. Од ііх страсынулась зымня і много якьц'і кра]і: Хіны, Лытва, Ятвягы, Дырымэла і половці покыдалы своіі пікы, а головы своі нахылылы пуд тьуі мычі стальньуі.
- 136. Алэ вжэ, князю Ігору, ныма быстроты в сонця, а дэрыво ны на добро поокыдало лыст!
- 137. По Росі і по Сулы поділяны міста. А Ігорового одважного полка ны воскрэсыты!
- 138. Дон тыбэ, княжэ, клычэ і склыкае князів на пырымогу.
- 139. Ну а Ольговычы, одважны князі, вспілы на боу
- 140. Інгвар і Всеволод і всі тры Мстіславовы сыны! Ны нычогого роду шыстікрыльці. Ны пырыможнымы жэрыбамы собі власьць поросхвачувалы?
- 141. Дэ вашы золотьмі шоломы, і польськы пікы, і шчыты?
- 142. Загородітэ ля поля (стіпу) ворота своіімы гострымы стріламы за зэмню Руську, за раны Ігора, одважного Святославового сына!
- 143. Вжэ ж Сула ны тычэ сырэбранымы водамы до города Пырыяславля, і Двіна пуд прыказом нывірных бы болото тычэ до тых грозных полочан,
- 144. Одын оно Ізяслав, сын Васылькыв, позвоныв своімы гострымы мычямы об шоломы лытовськы, потрыпав славу своему дідовы Всеславовы, а сам пуд чырвонымы шчытамы на кровавуі траві був потрепаньп' лытовськымы мычямы. I сходячы кровею,
- 145. сказав сам собі.
- 146. «Дружыну твою, княжэ,птушкы крыламы зодынулы, а звірі кров полызалы».
- 147. Ны було тут ны брата Брячыслава, ны другого, Всеволода. На самоті выпустыв внн ныоцынёну свою душу з одважного тіла чырыз золотую облямывку.
- 148. Зажурылысь голосы, схылылась выселосьць, трубы трубеть городэньскы.
- 149. Ярославовы всі внукы і Всеславовы! Вжэ ныжэ опустітэ стягы свор і схаваітэ своі мычі пошчэрбляны.
- 150. Вжэ ж вытэ выбылысь з дідовськьпд славы.
- 151. Вытэ ж своіім ныскончоным нэладом почалы наводыты нывірных на зэмню Руську, на нажытэ Всеславом.
- 152. Гэто ж од вашого нэладу явылась напасть од зымні Половэцькьн'і! На семому віковы Трояновому
- 153. кынув жэрыба Всеслав на кохану дівчыну.
- 154. Роздобувшы хыірошчямы конэ, внн скочыв до міста Кыева і доткнувся дыржяком пікы до золотого прыстола кыевського.
- 155. Рванувся роз'юшаным звіром опнвночы з Білого города, окутавшысь сывыю млою.
- 156. Попрэбував тры разы шчясьця. Очыныв браму в Новограды, сшыбнув славу Ярославовы,
- 157. поскакав вовком до Німігы з Дудуток. На Німізы кладуть снопы з голыв, молотеть ціпамы стальнымы, на току жытге кладуть, віють душу од тіла.
- 158. Крывавы бырогы Німігы ны добром булы засіяны, а засіяны костьмы руськых сыныв.
- 159. Князь Всеслав людюм справы наводыв, князям міста выдыляв, а сам вночі вовком гасав: с Кыева до пэршых півнюв доскакував до Тьмутороканя, вылікому Хорсовы вовком дорогу пырыстыгав.
- 160. Як ёму в Полоцьку позвонеть врано на заутрыню в святур Софір в звоны, а внн в Кыевы звнн чуе.
- 161. Хоч і розумна душа була в одважному его тілы, алэ чясто тырпів внн быду.
- 162. Ёму мудрьн' Боян шэ колысь розумну прыказку сказав:
- 163. «Ны хытрому, ны вдачлывому, ны вэрткому, бы птушка, суда Божого ны мынуты».
- 164. Эх, стогнаты Руськуі зымлі, спомынаючы колышну годыну і колышных князів!
- 165. Того старого Владімыра ніяк було прыковаты до горэі кыевськых.
- 166. От і допіро сталы стягы Рюріковы і другы—Давыдовы, алэ ны однаково ііхы бунчукы мають
- 167. і пікы гудуть.
- 168. На Дунаевы Ярославнын голос чуты, зозулькыю нывіданыю врано лаголыть:
- 169. «Полычу,- кажэ,— зозулькыю по-над Дунаем,
- 170. намочу шовкового рукава в рыці Каялы,
- 171. втру князевы крывавы его раны на дужому ёго тілы».
- 172. Ярославна врано плачэ в Путівлі на стыні, лаголячы:
- 173. «Ох, вітру, вітру! Нашо, паночку, так емко дмэш?
- 174. Чого носыш хыновськы стрілы на свсдіх лёгкых крылах на воіінув мого мылого?
- 175. Чы тобі мало пуд хмарямы дмухаты, лашчачы кораблі на сыному моры?
- 176. Чого, вітру, мою высёлость по ковылевы розвіяв?»
- 177. Ярославна врано плачэ в місты Путівлі на стыні, прыказуючы:
- 178. «Ох, Дніпр—хорошынь! Ты пробыв камінны горы чырыз зэмню Половэцьку.
- 179. Ты лашчыв на собі Святославовы кораблі до полка Кобякового.
- 180. Прылашч, паночку, мого мылого до мынэ, шоб я ны слала до ёго сліз на морэ зранку».
- 181. Ярославна врано плачэ в Путівлі на сіыні, говорачы:
- 182. «Яснэ, яснэнькэ сонычко! Всім ты тэплэ і хорошэ.
- 183. Чого, сонычко, направыло своіі лучі на мого мылого воінув, в полы бызводному смагыю іім лукы стягнуло, а нуджыю колчаны заткнуло?»
- 184. Запырскало морэ опнвночы, носецьця выхры млою: князевы Ігоровы Бнг дорогу показуе з зымні Половэцькьц'і в зэмню Руську до батьковського золотого прыстола.
- 185. Погаслы ввэчэры зоры. Ігор спыть. Ігор стоконыцьця, Ігор мыслямы полэ мірае од вылікого Дона до малого Донця.
- 186. Опнвночы Овлур коня свыснув за рыкою, вылыть князёвы розум міты: князя ігора ныхто ны клыкатымэ.
- 187. Застугоніла зымня, зашуміла трава, вэжы половэцькы захыталысь.
- 188. Князь Ігор поскакав горностаем до чыроту і білым гоголем на воду.
- 189. Схватывся на шмаглого коня і сскочыв з еТо сывым вовком.
- 190. I потысся до лугыв над Донцем, і полытів соколом пуд хмарямы, забываючы гусэі і лэбыдюв на сніданне, на полудэнь, на вычэру.
- 191. Як Ігор соколом полытів, то Овлур тоды вовком потысся, обтырушуючы собою холодну росу: пудорвалы воны своіх шмаглых конэі.
- 192. Донэць кажэ:
- 193. «Князю Ігору! Ны мало тобі славы, а Кончаковы нылюбості, а ля Руськьні зымні высёлості».
- 194. Ігор кажэ:
- 195. «Донэць! Ны мало тобі славы, шо лашчыв князя на хвалях, слав ёму зылвну траву на своііх сырэбраных бырогах, зодывав ёго тэплымы туманамы пуд тінню зылёного дэрыва,
- 196. обырыгав еТо гоголем на воді, чяіамы на струях, качкамы-чэрнядямы на вітрах».
- 197. Ны такая, кажэ, рыка Стугна: стулывшысь тычэ вона мілко, а побравшы чужьуі стругы стёкы, пошырывшысь пуд конэць, дэ впадаты, молодого князя Ростіслава прьц'няла.
- 198. Плачэ бідна маты по молодому князёвы Ростіславовы.
- 199. Затужылы квыткы од жялю, і дэрыво з гора до зымні нахылылось.
- 200. Гэто ны сорокы зачычэкалы: по слідовы Ігоровому іідэ Гзак з Кончаком.
- 201. Тоды ворінне ны каркало, галкы замовклы, сорокы ны чычэкалы,
- 202. оно гадынне повзало. Ятлы стуканнем дорогу до рыкы вказують, соловіі выселымы піснямы россвітге ознаімняють.
- 203. Кажэ Гзак Кончаковы:
- 204. «Як сокыль до гнызда лытыть, то сокольця застрэльмо своіімы позолочанымы стріламы!»
- 205. Кажэ Кончак Гзаковы:
- 206. «Як сокыль до гнызда лытыть, то сокольця опута)імо хорошыю дівчыныю!»
- 207. І кажэ Гзак Кончаковы:
- 208. «Як Ёго опутаіімо хорошыю дівчыныю, то ны будэ нам ны сокольця, ны хорошьуі дівчыны, і почнуть нас птушкы быты в полы половэцькому».
- 209. Казалы Боян і Ходына—творці пысэнь Святославовыіі поры і колышного чясу — Ярославового і Олега князя:
- 210. «Хоч і тяшко голові быз плычэі, нычого тіловы быз головы!» А Руськуі зымлі быз Ігора.
- 211. Сонцэ світыть на нэбы — а Ігор-князь вжэ в Руськуі зымні.
- 212. Дывчята спывають на Дунаёвы — чуты ііхы голосы чырыз морэ до Кыёва.
- 213. Ігор іідэ по Борычову до святэі Богородыці Пырогошчьуі.
- 214. Краіі рады, міста выселы.
- 215. Спывалы пісню старым князям, а потом вжэ молодым:
- 216. «Слава Ігору Святославовому, одважному туровы Всеволодовы, Владімыру Ігоровому!»
- 217. Будьтэ здоровы, князі і дружына, шо борытэсь за хрыстіян з нывірнымы полкамы!
- 218. Слава князям і дружыны! Амінь.
Ссылка
Если вы используете корпус в научной работе, пожалуйста, сошлитесь на эту публикацию:
Орехов Б. В. Параллельный корпус переводов «Слова о полку Игореве»: итоги и перспективы // Национальный корпус русского языка: 2006—2008. Новые результаты и перспективы. — СПб.: Нестор-История, 2009. — С. 462—473.